– Вибачте, але ваш син за вас зробив вибір, коли від нас відмовився! Мені шкода, але я нічого не можу вдіяти. Доньку я захищатиму щосили! – відповіла невістка

Ось кажуть, що маленькі дітки – маленькі негаразди, а з дорослими дітьми проблеми стають величезними.

Сина Вітю я ростила сама, мені тільки мама допомагала. Він у дитинстві часто хворів, був худеньким, часто школу пропускав.

Може, тому й мені, і мамі хотілося йому то зайву цукерку сунути, то чимось порадувати. Ну, і розпестили хлопця, таке є. Тут я своєї провини не применшую.

А у віці чотирнадцяти років він за одне літо вимахав на десять сантиметрів, і всі болячки, як рукою зняло!

Але ці очікування, що ми з мамою намагатимемося і надалі давати йому все найкраще, у Віктора залишилися. Як він скандалив, якщо щось хотів! Просто не міг терпіти відмови.

Я думала, що з віком такі проблеми пройдуть, а ще сподівалася, що він закохається по-справжньому, і навчиться дбати про когось найближчого. Тому була дуже рада, коли син зустрів Аню на останньому курсі інституту.

Майбутня невістка відразу показала, що вона дівчина з характером, і за неї син ставав прямо шовковим. А за два роки вони одружилися.

Я була просто щаслива! Сім’я у Ганни повна, мама та тато дуже гарні. Віктор на той час уже влаштувався помічником у технічне бюро, почав заробляти.

І ще через рік у Віті з Анею з’явилася Мирослава – наше маленьке сонечко!

З перших днів появи онуки я весь вільний час присвячувала лише їй. Сваха теж дуже допомагала дочці, тому перший, найважчий рік материнства, пройшов для невістки спокійно.

А ось далі почалися проблеми. Чим старша ставала онука, тим була активнішою та допитливою. І це зрозуміло!

Так і має розвиватися дитина. Але мій розпещений синок виявився не готовий до такого повороту подій.

Якось увечері пролунав дзвінок у двері, на той момент онуці вже чотири роки було. Я подивилася в вічко – на порозі стояв Вітя.

– Мамо, я в тебе поживу тиждень, мені треба від цього крику і суєти відпочити. Задовбали!

– Що?! А дружині ти що сказав? То що за канікули такі? Як вона там буде одна з дитиною? – Здивувалася я.

Та мені начхати, нехай матір свою викликає на допомогу. Я не залізний: вдень на роботі працювати, а вечорами, вважай, ще одна робота – з дитиною треба займатися, купати, грати… Сил більше нема! – відповів син.

– Що ти таке кажеш? З глузду з’їхав? – сплеснула руками я.

Вранці, як тільки встала, я помчала до невістки. Там уже була й сваха.

– Аню, ну ти вибач його, дурня. Він просто так пізно дорослішає … У сімейному житті всяке буває, він схаменеться! – благала я.

– Я вже п’ять років чекаю, що одумається, та схаменеться. Досить! – спокійно відповіла Ганна. – Він учора, знаєте, що відколов?

– На столі стояла тарілка з суницею, то він на очах у дитини всю її з’їв, і навіть з нею не поділився! А мені сказав – більше купувати треба, щоби таких ситуацій не виникало. Більшого егоїста я у житті не зустрічала! Нехай котиться до біса!

Мені не було що на це відповісти. Я чудово знала, що Вітя може бути таким. Так само він чинив і з моєю мамою, поки вона була жива – бабуся від нього не бачила ні ласки, ні тепла.

Через два місяці невістка подала на розлучення. Не передати, скільки сліз я пролила! І найжахливіше було те, що я зовсім перестала бачити внучку!

– Ти що ж, не добиватимешся права відвідування доньки? – Запитала я сина, дізнавшись, що повна опіка над дитиною перейшла невістці.

– Достатньо, що я аліменти погодився платити. Бачити Аньку більше не бажаю. І нікого, хто з нею пов’язаний, – відповів із ненавистю син.

І ось уже багато місяців я бачу внучку тільки крадькома – у парку, чи на дитячому майданчику.

– Перестаньте переслідувати нас, будь ласка, – попросила мене невістка при черговій зустрічі. – У Мирослави від цього тільки бардак у голові.

– Я намагаюся розірвати цю нитку, пов’язану з батьком, максимально безболісно. А ви про нього нагадуєте!

– Але ж я бабуся, як мені з онукою бачитися? – благала я.

– Вибачте, але ваш син за вас зробив вибір, коли від нас відмовився. Мені шкода, але я нічого не можу вдіяти. Доньку я захищатиму щосили! – навіть із якоюсь загрозою в голосі відповіла Аня.

Ось до чого дійшло! Серце моє просто крається. Але в глибині душі я все одно сподіваюся, що син схаменеться, прокинеться в один момент, і так скучить за донькою, що помчить до неї з усіх ніг!

Бо як можна свою донечку не любити, та не хотіти її бачити? Що мені зробити, щоб сина напоумити? Як достукатися до невістки, щоб з онукою бачитися? Дайте слушну пораду!