Родина Євгена проживала за вісімсот кілометрів від батьків, через роботу. Якщо тесть і теща раз у пів року відвідували дванадцятирічну онучку, то його мати й батько цього не робили.
– Залізли так далеко, бачитися нам не даєте, – звинувачувала у всьому сина Галина Василівна.
– Самі до нас приїжджайте, ви все одно на пенсії, – відбивав у відповідь Євген.
Однак чоловік знав, що батьки нізащо нікуди не поїдуть, оскільки останнім часом вони стали дуже жадібними.
Одного разу Галина Василівна навіть збиралася в гості, для цього Євген вислав їй гроші на квитки.
Але, щойно мати їх отримала, тут же почала шукати привід, щоб не поїхати. У результаті, Галина Василівна заявила синові, що витратила все до гривні на купівлю вугілля до зими.
Більше Женя не наполягав, щоб батьки приїжджали. До того ж чоловікові несподівано запропонували повернутися в рідну область, та обійняти керівну посаду.
Порадившись із дружиною, Євген не став відмовлятися від вигідної пропозиції, про що й поспішив повідомити батьків.
Галина Василівна була на сьомому небі від щастя. Вона і сміялася, і плакала в слухавку, по сто разів перепитуючи сина, чи не жартує він з літніх батьків.
Зрозумівши, що Євген серйозний, як ніколи, мати спитала, де сім’я збирається жити.
– Спочатку на службовій квартирі, а потім візьмемо свою, – відповів чоловік, який і сам був радий тому, що буде ближче до літніх батьків.
– Коли на вас чекати? – схвильовано запитала Галина Василівна. – Я тут для внучки стільки речей набрала, тож свої можете й не брати! – діловито додала мати.
Слова матері Євген передав дружині, на що Олена навіть зраділа. У дочки було вдвічі більше речей, ніж у них двох, і тягнути все їм не під силу.
– Дякувати Богу, тоді все помістимо в один контейнер! – щиро зраділа жінка.
Проте дочка Валерія до слів матері поставилася скептично. Вона закотила очі, й поставила ультиматум.
– Без своїх речей нікуди не поїду! Що хорошого може мені купити бабуся? Вона ж нічого в моді не розуміє, набрала, швидше за все, одяг, який я і носити не стану.
Слова доньки ошелешили Олену, і теж змусили замислитися. Ейфорія раптом пройшла, і вона зловила себе на думці, що дівчинка має рацію: раніше Галина Василівна не могла знайти гроші на квиток, а тут раптом накупила речей для онуки.
Олена миттєво поставила під сумнів слова свекрухи, та погодилася з Валерією.
Довелося подружжю заповнювати не один, як вони думали, а цілих два контейнери. Сім’я приїхала до рідного міста через тиждень після того, як прибули їхні речі.
Заселившись у службову квартиру, вони з дочкою поїхали у гості до батьків Євгена. Галина Василівна зустріла родичів біля воріт, та кинулася обіймати спочатку сина, а потім – онучку.
Вона обняла Олену і покликала дорогих гостей у будинок. По дорозі Галина Василівна тріщала, радіючи з того, що родина повернулася назад.
– Поряд будемо тепер жити, бачитися будемо, – захоплено промовила жінка. – Ой, куди ми йдемо? Я ж речі хотіла внучці показати!
Галина Василівна різко звернула від ґанку вбік, і попрямувала до передбанника. Здивоване подружжя пішло за нею, запитливо подивившись один на одного.
Валерія гидко захихотіла у них за спиною, зрозумівши, що чекати хорошого не варто. Галина Василівна зняла масивний замок із передбанника, та пропустила родичів уперед.
На вході Олена та Євген ледь не заплуталися у купі речей, що валялися на брудній підлозі.
– Це все мені? – Валерія визирнула з-за спини батьків і, не стримавшись, засміялася. – Ні, бабусю, дякую, я краще свої носитиму.
Подружжя здивовано подивилося на купу ганчірок, які викликали в них лише одні питання.
– Це ще не все! – сплеснула руками Галина Василівна, і полізла до великої сумки.
Миттєво жінка витягла з неї купу речей і стала кидати їх на підлогу.
– Виберіть, що сподобається, а решту викиньте, – з незворушним виглядом промовила свекруха.
На кілька хвилин у передбаннику запанувала тиша, яку порушив Євген.
– Мамо, ти ось це пропонувала нам? – з неприхованим глузуванням посміхнувся чоловік.
– Так. Мені люди віддавали, якщо пошукати, можна й гарний одяг знайти, – Галина Василівна нахилилася і почала витягати купу речей, від яких відразу пішов неприємний запах.
– Ой, коти сюди ходили, – додала з усмішкою жінка. – Кину в пралку, і всі діла!
– Ні, мамо, ми ці речі брати точно не будемо, – насупившись, заперечив Євген.
– А ви ще не хотіли, щоб я забирала свої речі, – радісно закотила очі Валерія.
– Невже тобі нічого не сподобалось? – Здивовано запитала Галина Василівна, звернувшись до онуки. – Ти навіть не подивилася.
– Ось яка спідничка гарна, і за твоїм розміром, – жінка нахилилася, і підняла з брудної підлоги ганчірку, що здалеку нагадувала предмет одягу.
– Ні, ні, – категорично замахала руками онука, і кулею вискочив із передбанника.
Галина Василівна розгублено подивилася їй услід, і жбурнула спідницю у спільну купу.
– Багатії, то не ношу, це не подобається, – обурено пробасила засмучена жінка.
Подружжя вийшло за нею слідом і почекало, поки Галина Василівна закриє передбанник. Було видно, що відмова родичів взяти собі речі, сильно засмутила жінку похилого віку.
– Намагаєшся для вас, а ніякого толку, – пробурчала вона, плентаючись в бік ґанку.
Необґрунтовані претензії свекрухи не сподобалися Олені, і вона більше не змогла мовчати.
– Ви вважаєте, що ваша онука гідна носити чужі речі? – обурено поцікавилася жінка. Ці речі, це взагалі жах…
– Ой, почалося! – закотила очі Галина Василівна. – Я їм допомогти хотіла, а вони…
– Мамо, краще нагодуй нас пиріжками, напевно ти їх гору для нас напекла, – посміхнувся Євген, бажаючи розбавити напружену атмосферу.
Жінка одразу ж підібралася, і поспішила до хати.
– Прилаштувала своє ганчір’я? Якщо ні, я його спалю, – з порога спитав у дружини Микола Сергійович.
– Ні, не прилаштувала, – пробурчала жінка.
– Тоді я все спалю!
Галина Василівна блискавично вдарилася в сльози, й почала несамовито ридати.
– Приїхали, щоб мене до істерики довести!- обвалила вона свій гнів на сина і невістку.- Бачити вас більше не хочу!
Подружжя здивовано подивилося одне на одного і вирішило, що їм краще поїхати.
Галина Василівна настільки сильно образилася на родичів за відмову прийняти чужі речі, що почала спілкуватися з ними ще рідше, ніж робила це до їхнього повернення.
А родичі й не наполягали на спілкуванні, бо нічого хорошого з їхніх зустрічей не виходило! Їм досі було ніяково від тих ганчірок, які бабуся для онуки приготувала! А ви що скажете з цього приводу?
