Що таке працювати дизайнером у маленькому містечку? Важко пояснити словами. Люди приносять ідеї, запозичені з Інтернету. При цьому, хочуть створити шедевр за три копійки. Ще сумніше, коли вони починають торгуватись при оплаті моєї роботи.
А після цього, поспішаєш додому через район, де тусуються твої вчорашні однокласники. Вони вже встигли завести купу романів один з одним, одружитися, але знову з розумним виглядом сидять на тій самій лавці. Межа їхніх мрій – “нова” машина. Вони там, де зрозуміла робота. Чим я займаюся? За їхніми мірками – дивними речами. Та й взагалі, жінка повинна знати своє місце – поряд із пелюшками та плитою.
Через два роки такої туги мені дуже пощастило. Далека родичка моєї мами, склала протекцію, і мені дозволили взяти участь у конкурсі на вакантну посаду. Звичайно, я їхала у велике місто з побоюванням, та невпевненістю. Відступати не було куди. І я пройшла! З десятка претендентів обрали мене.
Офіс приємно здивував мене не лише комфортним робочим місцем, а й новими колегами. Делікатність, приязність, та якась внутрішня інтелігентність – ось, мабуть, ті якості людей, які одразу ж кинулися мені у вічі. Все складалося якнайкраще. Навіть кімнату у гарної жінки вдалося винайняти за помірну плату, та в пішій доступності від роботи.
І ще – я закохалася. Ні, він не був схожий на героя Голлівуду, і не був багатим. Але він був таким «домашнім хлопчиком». Зовсім не був схожий на друзів по школі – зухвалих і грубих любителів міцного слівця.
Могло здатися, що Олександр з минулого. Через пару побачень, запросив мене до себе, та познайомив зі своїми рідними – мамою та бабусею. Я була трохи спантеличена таким швидким знайомством. Хоча, щиро кажучи, дуже зраділа.
Не знаю, можливо комусь не пощастило зі свекрухою, але мама мого обранця, Ольга Анатоліївна, виявилася чудовою та стриманою жінкою. Хоча й довелося мені освоювати неймовірні кулінарні рецепти, та вчитися пекти пироги, тістечка та тортики. Мені сподобалося, як Анатоліївна одягається. І я потроху змінила свій гардероб, наслідуючи її.
А ще – мені вдалося порозумітися з бабусею – Жанною Аркадіївною. Майстер поезії та знавець неймовірної кількості віршів. Вона могла годинами розповідати про відомих авторів. Ми засиджувалися у неї в кімнаті допізна, і мене залишали там ночувати на розкішному дивані
Одним словом, сім’я Сашка виявилася дуже порядною і прийняли мене вони чудово. Хоча знали, що я з невеликого містечка, ніхто навіть поганим словом не обмовився. Не казав, що я переслідую якусь вигоду, зустрічаючись із їхнім сином.
Згодом Жанна Аркадіївна почала говорити, що я даремно витрачаю гроші, орендуючи житло у чужих людей. Набагато доцільніше було б збирати, а жити в них. Я була не проти. Єдине, що мене збентежило, що ініціатива була не від Олександра. Але, заспокоїла себе, що житло власне, належало бабусі, й вона запросила мене на правах господині.
Через рік, усі ці нові та дивовижні для мене речі, стали буденністю. Робота та домашні справи відбирали багато сил. Сашко не поспішав допомагати, і я вже стала шкодувати, що звалила на себе стільки всього. Вирішила з’їздити в гості до батьків, щоб трохи відпочити та порадитись.
Мої близькі були налаштовані так само як я, коли їхала підкорювати мегаполіс. Не вживає, не свариться, рідня приймає – то це подарунок долі. Скільки тобі платять на роботі? Це ти правду кажеш? Таке можливо? А ми нічого не витрачали з того, що ти нам надсилала. Думали, що це все, що ти заробляєш, але боїшся сказати. Що порадити? Тримайся цих людей, цієї роботи. Ну і все в такому дусі.
Зізнаюся, я поїхала назад дуже мотивована. Але весь настрій розбився на уламки, як тільки переступила поріг квартири. Здається, мій приїзд не був особливою подією. Мене це збентежило. Складалося таке враження, що ми зустрічалися вранці, і я не була відсутня протягом тижня. У всіх були стабільні та рівні емоції, навіть у Сашка.
Саме в той момент я зрозуміла сутність цієї родини, та сутність моєї коханої людини. Це був такий чудово прикритий егоїзм. Намагається людина, зі шкіри геть лізе, сподобатися хоче, а коли досягне мети – стає байдужою. А відійшов убік, і не помітили зникнення. Тому що всім гаразд і самим. Живуть люди поряд, поважають особисті межі один одного, але жодних сильних почуттів.
Спробувала поговорити з моїм обранцем. Та, видно, сенсу немає. Це все одно, що спробувати донести вовку, що він дивує мене своєю вовчою поведінкою. Набагато гірше, що я втратила себе. Ось так виборола Олександра, і сама стала зовсім іншою.
Головне питання – а чи найкращою? Чи, відповідно оточенню, – егоїсткою? Зараз Жанна Аркадіївна натякає на весілля, а я думаю куди б втекти. Чи потрібна мені така родина, де мене не помічають? Можливо, краще на самоті, ніж з егоїстами? Як бути?
