Катя з чоловіком жили 7 років душа в душу. Народили діточок, господарство своє розвели здавалося б, диви та радій. Але як завжди, як і у всіх нас, на їх шляху чекало багато випробувань.
Юру скоротили з роботи. Зовсім сидіти вдома він не міг, адже і дітей треба було чимось годувати.
Тому почав перебиватися різними заробітками. По суті, гроші приносив ті ж самі, але тепер вдома його майже не було. Каті не були коли сумувати.
Чимале господарство і діти тепер були на її жіночих беззахисних плечах. Юра ж бо, дуже змінився. Почав заглядати в чарку, а згодом і зовсім став багато вживати. Життя стало нестерпним, Катя розуміла що далі так жити не можна.
Але вирішила потерпіти ще бодай місяць, щоб старший довчився навчальний рік. Там на літо бо да матері, а далі вирішить, часу буде. Посиділа, подумала і почала потихеньку речі збирати.
Сваритися чи закочувати скандал не хотіла, вирішила по кілька речей щодня переносити, а потім в кінці місяця забрати все інше.
Але тут її роздуми перервав телефонний дзвінок, там, на складі щось сталося і її Бра тепер в лікарні. Зв’язок як в Українських селах, самі знаєте, тому нічого толком і не почула.
Її Юра потрапив під завал. Обвалилася якісь стіна, йому сильно ногу пошкодило. Звісно зараз вона могла б точно зібратися і піти.
Але перепаду чекали давні дні догляду з чоловіком, безсонні ночі, важкі випробування. Вона поставила його не ноги, але пішла всеодно. Через 4 роки, коли діти трішки виросли.
Він покульгував ще, але більше не пив. Чому пішла, бо одного разу зруйнувавши щастя, більше воно не повернеться ніколи. Якщо в серці зародилася байдужість до людини, то цього не виправити, нічим і ніколи.
