Відводячи свого сина до підготовчого класу однієї престижної школи нашого міста, я вже мала чіткий план на його майбутнє. Мені хотілося, щоб йому завжди дивилися слідом із заздрістю та повагою, а не тикаючи пальцем у спину, шепочучи про те, що він виріс без батька. Тяжка ноша матері-одиначки — виховати гідну людину без жодної допомоги.
Щиро кажучи, було досить складно. Якщо зараз ви в соцмережах натрапите на пост якоїсь жінки в розлученні, це обов’язково буде позитивне відео або мотивуюче фото. Не знаю, навіщо вони це роблять. Напевно, більше для власної мотивації. Тому що мені довелося ой як несолодко.
Після розлучення мені, крім квартири, дістався ще й один із автомобілів чоловіка. Добра, надійна машина, представник західного автопрому. І я, як і належить досвідченому автомобілісту, любила її всім серцем. Але нею довелося пожертвувати, адже зарплати на всі мої плани, звісно, не вистачало.
Підготовчий клас, спортивна секція. Ще я думала, може, нехай Марко займеться малюванням. У нього непогано виходило.
Але потім виявилося, що часу на це точно не вистачить. Син не висипався, постійно нив, що художником йому не стати, і я вирішила його почути. Ми багато розмовляли, гуляли, можна сказати, вчили одне одного.
Шкільні роки минули швидко, самі по собі. Син був впевненим хорошистом, а долі відмінника для нього я, як мати, зовсім не хотіла. Креативність розвивається, коли робиш помилки, а не зубриш шкільну програму. За цей час Марко непогано досяг успіху в легкій атлетиці. Інститут вибирав сам, але я завжди знала, що він захоче бути менеджером.
Для роботи з людьми потрібно мати швидкий розум, кмітливість та потрібні знання. Всі ці якості в нього були в достатку.
Тож я не здивувалася, коли одного разу він прийшов до мене і сказав, що його взяли на роботу. На гарне, перспективне місце. Це був третій курс інституту, але син добре вмів розподіляти час та поєднувати кілька видів діяльності.
Але не всі новини були однаково приємні. Через кілька місяців з’ясувалося, що у Марка, виявляється, щосили будуються серйозні стосунки з дівчиною Ліною.
У нього й раніше були якісь подруги. Але Ліну я знала особисто. Вони кілька разів розлучалися та сходилися. Вона постійно скандалила та вимагала до себе уваги. Телефон у дівчини завжди був у руках. Словом, типова представниця свого покоління.
Особисто у мене з нею конфліктів не було. Але кожна сварка з моїм рідним, єдиним сином відгороджувала мене від неї краще за будь-яку особисту суперечку. І ось, виявляється, справи у них двох тепер краще нікуди. Тож час би їм уже одружитися.
Мої прохання обговорити ситуацію, що склалася, ні до чого не привели. Та й не могли ні до чого привести, я виховала сина так, що на прийняті рішення не міг би вплинути ніхто. Виховала справжнім чоловіком.
На весілля я подарувала двокімнатну квартиру моєї матері, що вже пішла від нас у інший світ. Я говорила зі сватами, і вони обіцяли надати якусь суму на ремонт.
Але ті щось м’ялися, добре, що у сина вже до цього віку були свої заощадження і він сам взявся за справу. Незважаючи на те, що ремонт тривав лише кілька тижнів, частину роботи було зроблено. Чому так швидко?
Виявилося, що Ліна була при надії. І для Марка це змінило все. Він почав більше приділяти часу кар’єрі, закинув ремонт квартири, почав слухатися дружину і виконувати всі її примхи. Коли онук народився, мені довелося буквально просити, щоб уперше самій потримати його на руках. Милий малюк, дуже схожий на Марка.
Якщо судити з того, як я виховувала сина і як Ліна виховує мого онука, це небо та земля. Я вкладала в Марка всі сили, емоції та кошти. Для того, щоб моя дитина не забуксувала у розвитку ще на рівні раннього дитинства. Щоб був результат. У цей час Ліна, як мати і домогосподарка, мене просто лякала.
Вона цілими днями сидить із телефоном у руках і не помічає нічого навколо. Я дуже рада, що технології останнім часом «стрибнули» так далеко: розумний пилосос працює, пральна машина, телевізор та посудомийка теж не відстають. Всі прилади здорово полегшують нам життя і заощаджують час, щоб… Просто спілкуватися в соціальних мережах. І махнути рукою на рідну дитину.
Коли я поскаржилася Маркові, розповіла свою точку зору, він, напевно, вперше у своєму житті, на мене накричав. Сказав, що він сам вирішить, як йому будувати своє сімейне життя.
А якщо я не припиню так прискіпливо ставитися до невістки, то можу більше у їхню квартиру не приходити. У їхню квартиру. Я тоді промовчала, хоч і добре знала, чиї слова виривалися з рота мого сина.
Виходить, ось так. Я стільки часу і сил витратила на виховання сина, і все це виявилося марним. Ліна, дівчина без знань і навіть якогось елементарного смаку, забрала в мене все. Сина та онука. І, по суті, мамину квартиру.
Тепер я просто окрема, чужа жінка, котра іноді може прийти до них у гості. Але без будь-якого права критики чи власної думки.
Сумно усвідомлювати це, але, напевно, якби я була такою матір’ю, як Ліна, у результаті для мене нічого не змінилося б. Прямо якийсь феномен і точно великий недолік у сучасному вихованні. Можливо, потім щось зміниться. Але поки що я перебуваю на пташиних правах і нічого вдіяти з цим не можу.
