Кирило вийшов із РАЦСу і зітхнув на повні груди: нарешті! Вільний! Його, тепер уже колишня дружина, цокаючи підборами, підбігла до чоловіка, що чекав її, і демонстративно його поцілувала, помахавши свідоцтвом про розлучення.
Кирило посміхнувся. Вічно в Алли все напоказ! Алла кинула переможний погляд на Кирила і, підхопивши під руку нового коханого, почала віддалятися.
Кирило знову посміхнувся і подивився на всі боки, роздумуючи, як відзначити розлучення. Його погляд привернула дівчина, яка виходила з дверей того ж РАЦСу. Було видно, що вона дуже засмучена й ось-ось розплачеться.
Вона спустилася по сходах і тут помітила парочку, що віддаляється. Сльози беззвучним потоком ринули з її очей. Кирило, який уже попрямував до своєї машини, зупинився. Лаючи себе за те, що лізе не у свою справу, подався до дівчини.
– З вами все гаразд? Чи може вам допомогти?
– Н-ні … Не варто! – Схлипнула дівчина, але Кирило вже твердо вирішив їй допомогти.
– Мене Кирилом звуть, а вас? – Дівчина мовчала. – Ви сьогодні розлучилися? – Тиша. – Це ваш чоловік там? – Кирило махнув у бік парочки. Знову ні звуку.
– Він із моєю колишньою дружиною йде, – дівчина підвела на нього свої величезні очі. Від сліз та переживань вони були темно-синього кольору. Кирилові навіть здалося, що він починає занурюватися в них, як у вир.
– Надя. Надія, – швидко виправилася дівчина, – а ви, значить, теж сьогодні розлучилися?
-Так, – просто відповів Кирило.
– Ну і як?
– Що “як”?
– Як ви почуваєтеся?
– Добре, – Кирило не розумів до чого вона хилить.
-Чому?
-Ну … у нас давно все до цього йшло … І ось, ми обидва отримали те, що хотіли …
– Ви її не любите?
Кирило вже хотів відповісти, що такі питання між сторонніми людьми недоречні, але погляд дівчини зупинив його. У цьому погляді читалося стільки болю та надії, що хтось розділить її горе.
– Ні, вже не люблю, – відповів він і з очей Надії знову полилися сльози.
– Знаєте що? А давайте разом десь відзначимо наші розлучення! – несподівано для себе запропонував Кирило
– Як це “відзначимо”? – Надя здивовано дивилася на нього.
– А так! Ми з вами, так би мовити, друзі по нещастю. Чому б нам не об’єднатися?
– Але ж ви сказали, що не любили свою дружину?
– Я її зараз не люблю, але колись любив! Ми з вами можемо поділитися переживаннями: я минулими, ви справжніми. Кажуть, сторонній людині легше вилити душу.
Надія подивилася на нього довгим поглядом і… махнула рукою:
– А давайте!
– От і чудово! Знаю неподалік непоганий бар, ходімо? – Кирило весело зігнув руку в лікті, пропонуючи її дівчині.
– Виходить, що твій чоловік і моя дружина пішли від нас один до одного? – Кирило уважно подивився на свою нову знайому.
– Виходить, – Надія задумливо крутила в руках келих з червоним, потім стрепенулась і нахилилася у бік Кирила, – які козли! Правда?
– Не можу не погодитися! – кивнув Кирило. – Моя одразу, як тільки у нас почалися проблеми, почала шукати мені заміну.
– А я … Я так його любила! Я була готова на все заради нього! А він… Він просто розтоптав мої почуття! Він навіть не приховував, що має іншу жінку! Мов я… Мов я – порожнє місце!
– Ти знаєш, Кириле, – Надія була вже неабияк під мухою, – коли я сказала, що розлучаюся з ним, він дуже здивувався.
– Сказав, що такій амебі, як я, краще сидіти тихо і мовчати, бо якщо ми розлучимося, я більше нікому не буду потрібна!
– А я вирішила: та й нехай! Нехай я залишуся на все життя одна, зате не буду постійно приниженою зрадами та байдужістю чоловіка!
– Ось це ти маєш рацію! – Кирило із захопленням подивився на дівчину. Він теж був уже не тверезий. – Молодець! Ти все правильно зробила!
– А щодо самотності… Дурень твій колишній! Ти цілком симпатична дівчина і фігура у тебе залікова… Ти ще обиратимеш між мужиками!
– Ага, – сумно кивнула Надія, – ти думаєш, я себе в дзеркало не бачила? Але дякую, звичайно!
-Та ти чого? – Кирилу хотілося довести, що він має рацію. – Ти просто до себе надто критична! Або так віриш своєму колишньому, що не бачиш, як на тебе дивляться інші чоловіки!
– Кириле, припини! Я розумію, що ти хочеш мене втішити… Але… Не варто!
– Та не прагну я тебе втішати! Навіщо це мені треба? – розлютився Кирило. І раптом йому в голову спала зовсім божевільна думка, – а давай ми з тобою одружимося!
– У сенсі “одружимося”? – Надя спробувала сфокусувати на ньому свій погляд.
– У прямому! Нехай знають: на них світ клином не зійшовся, і нам нічого не варто знайти їм заміну!
– Але ж…
– Ти не хвилюйся! Шлюб буде фіктивним, ми просто удаватимем, що у нас все зашибісь! Але! Як тільки ти чи я знайдемо відповідного партнера – відразу ж розлучаємося! Добре?
– Добре! – ще не зовсім розуміючи, з чим погоджується, відповіла Надія.
Коли наступного дня Кирило заїхав за нею, щоб вирушити до РАЦСу, Надія не повірила своїм очам. Вранці, згадуючи цю розмову, вона вирішила, що це просто хмільна балаканина, але… Ось він, Кирило, стоїть на її порозі й запитує, чому вона не готова.
Вони тихо розписалися і Надія переїхала до свого нового чоловіка. Всупереч очікуванням, Кирило виявився спокійним і вихованим хлопцем.
Він великодушно надав їй свою кімнату, переїхавши до вітальні. Він завжди стукав, коли хотів до неї увійти. Допомагав по господарству і навіть залишав їй на це господарство гроші.
Надія теж старалася. Як справжня дружина вона наводила порядок і затишок у будинку, намагалася щоразу приготувати щось смачненьке, стежила за одягом чоловіка, щоб він завжди був чистим та прасованим, не лізла з розпитуваннями. З боку їхня родина здавалася ідеальною.
У гостях у друзів вони зображали закохану пару, чим дуже злили своїх колишніх, які, за іронією долі, опинилися з ними в спільних компаніях.
– І що твоєму чоловікові не вистачало? – Запитав Надію зненацька. Вони удвох сиділи біля телевізора. Кирило дивився спортивний канал, а Надя в’язала. – В інших обставинах я б тебе носив на руках!
-Так, а що зараз заважає? – вирішила пожартувати дівчина.
– Справді, а що? – Кирило несподівано схопився і, підхопивши Надю на руки, закружляв по кімнаті. Надя залилася веселим сміхом.
– Кирило! Досить! У мене голова вже кругом іде! – все ще сміючись вигукнула Надя. Кирило відразу поставив її на підлогу.
Зробивши крок у бік дивана, Надя раптом похитнулася і була змушена схопитися за хлопця. Через мить вона вже була в його обіймах, а його губи жадібно накрили її.
Вона не чинила опір. Дуже давно її ніхто не цілував. Занадто давно вона не почувала себе коханою та бажаною. Але коли руки Кирила проникли під футболку, вона відсахнулася.
– Кирило, я все розумію… Але… може… Ми не будемо використовувати один одного для цього?
Їй здалося минула вічність, поки вона почула відповідь:
– Можливо, ти маєш рацію, але … Надюш! Ти не подумай нічого такого! Ти й справді мені дуже подобаєшся! І якщо раптом…
– Повір мені, я глибоко тебе поважаю і не дозволю собі тебе використовувати!
Не кажучи жодного слова, Надя пішла до своєї кімнати.
Цілий тиждень вона намагалася не дивитися на Кирила, хоч він і поводився як завжди, ніби й не було того поцілунку. Але самій Надії цей поцілунок згадувався щовечора. І цей спогад не давав їй спокою.
Уперше вона припинила думати про колишнього чоловіка. Її вже не цікавили питання, як йому живеться з новою дружиною.
Вона вже не уявляла, як він приповзе до неї на колінах і почне благати її повернутися. Всі думки Надії крутилися довкола Кирила.
– Надюш, може в кіно сходимо? – питання прозвучало в суботу вдень, коли Надія мила по обіді посуд.
– Коли?
-Сьогодні.
– Але… Я хотіла на вечерю приготувати котлет. Ось.. фарш виклала…
– Почекають твої котлети, – Кирило посміхнувся.
– Вони не можуть чекати, інакше нам вечеряти не буде чим.
– Надюш, ну ти чого якась нудна? Тебе чоловік у кіно кличе, а ти про котлети думаєш! Невже ми не знайдемо, що їсти?
– Добре, – посміхнулася Надія, – пішла вдягатися!
Фільм був напрочуд романтичним. Парочки довкола, не соромлячись, цілувалися. Наді було ніяково, дивлячись на них, і водночас її мучила заздрість.
Як було б чудово, якби Кирило раптом теж вирішив її поцілувати! Немов читаючи її думки, молодик раптом обійняв її й, повернувши до себе її обличчя, почав цілувати.
Після кіно Кирило повів її до ресторану, де вони поспішно повечеряли, потанцювали, поговорили на абстрактні теми. Весь вечір чоловік не зводив з неї сповнених ніжності очей.
Під його поглядом Надія зніяковіло опускала очі, але в душі вся тремтіла, відчуваючи щось незвичайне. Вже в таксі Кирило знову поцілував її. Так вони і їхали всю дорогу, не відриваючись один від одного.
Вдома вони продовжували цілуватися. Відірвавшись від губ дружини, Кирило запитально подивився їй у вічі. Вона зрозуміла його невимовне запитання і кивнула. Наступної миті він підхопив її на руки й поніс до спальні.
Минуло пів року. Надія жила, як у казці, впиваючись турботою та пристрастю чоловіка. На роботі вона з нетерпінням чекала на зустріч з ним, а вдома намагалася не відходити від нього ні на крок.
Кирило відповідав їй взаємністю. Не було жодного дня, щоб він не подарував їй квіти, цукерки чи приємну дрібничку.
Наближалася річниця їхнього сімейного життя. Надія раптом помітила, що чоловік все частіше став задумливим і спантеличеним. “Невже все?” – Злякалася вона. – “Невже він знайшов іншу? Ту, яка справді стане для нього рідною людиною?”
До хвилювань Надії додалася щоранкова нудота. Сильно хвилюючись, вона придбала тест. Так і є! Вона при надії! Що їй робити?
Адже, якщо вона скаже про це Кирилу, він, як порядна людина, не залишить її, але назавжди втратить надію на життя з УЛЮБЛЕНОЮ жінкою.
А Надюші дуже не хотілося, щоб Кирило страждав. Вирішивши мовчати, жінка почала готуватися до роковин.
Кирило прийшов із величезним букетом троянд. Прийнявши квіти, Надія повела його до вітальні, де було накрито стіл для святкової вечері. Випивши по келиху, Кирило подивився Надії у вічі та взяв її за руки.
– Почалося! – Подумала Надя і вирішила зібрати в собі всю мужність, щоб вислухати гірку правду.
– Надюш! Ти знаєш, я довго думав над нашими стосунками… Я розумію, що ми дуже нестандартно почали… Але хай там як…
– Останнім часом наші відносини увійшли в зовсім інше річище, ніж на початку. І, зізнаюся чесно, мені це дуже подобається.
– Я зрозумію, якщо ти зі мною не погодишся, але скажу: за цей час я полюбив тебе. Ти саме та жінка, з якою я хотів би провести залишок свого життя, – тут Кирило вийшов з-за столу й опустився перед Надею на одне коліно.
У руках його була коробочка з чарівною каблучкою усередині. – Надюш! Ти вийдеш за мене заміж? По-справжньому!
У Наді на очах з’явилися сльози.
– Ну, звичайно! Якби ти знав, як я цього хотіла!
Вони обійнялися і довго цілувалися.
– Але.. Як мені виходити за тебе заміж, якщо ми вже одружені? – Раптом “дійшло” до Надії.
– Поїдемо у весільну подорож! – весело відповів Кирило. – У нас же з тобою не було медового місяця! А ще ми одразу ж посилено будемо працювати над продовженням нашого роду! – Чоловік уже посміхався на весь рот, задоволений своїми планами.
– Ну, в цьому немає потреби, – загадково посміхнулася йому у відповідь Надя.
– Як? Ти… Це правда? – Кирило ошелешено дивився на дружину, а та лише опустила очі. В цю хвилину вони були самою щасливою парою у світі…
Як вам такий розвиток подій? Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу? Ставте вподобайки.
