Нещодавно ми дуже сильно посварилися з рідним братом чоловіка та його дружиною. З нею, якщо чесно, у мене завжди були натягнуті стосунки, я завжди вважала її якоюсь надто меркантильною, але зараз вона просто перевершила сама себе.
Ми з моїм чоловіком познайомилися і стали зустрічатися, коли ще були студентами. Грошей у нас було мало, але ми завжди намагалися крутитись і якось заробляти собі на життя самостійно.
Так, до кінця навчання ми змогли накопичити на кімнату в гуртожитку. Звичайно, це складно було назвати квартирою мрії, але ми були щасливі від того, що тепер у нас з’явився свій куточок, і ми можемо там жити разом.
Я завжди помічала, що старшому брату чоловіка припадає більше уваги від близьких. Розв’язання питання нерухомості – яскравий тому приклад. Ми вже на той момент готувалися до весілля, жили в нашій кімнаті в гуртожитку, а старший брат чоловіка ще й не думав створювати сім’ю.
Вони з його майбутньою дружиною тоді тільки-но вирішили з’їхатися, стали жити разом у квартирі його батьків. Тут свекруха запропонувала їм переїхати до бабусі, яка тяжко хворіла і потребувала догляду.
– Будете жити разом з мамою, доглядатимете за нею. Вона одна в трикімнатній живе, вам усім там місця вистачить. А потім ця квартира вам після неї дістанеться, бабуся не проти – запропонувала вона.
Зізнаюся, мені тоді стало прикро, що цей варіант запропонували саме старшому брату чоловіка та його дівчині, а не нам. Тим більше ми готувалися до весілля, сім’ю чоловіка та його бабусю я знала вже досить давно, у нас були добрі стосунки, але нам ніхто навіть нічого не запропонував.
Ми не стали роздмухувати ніяких скандалів і сваритися з родичами. Спокійно поговорили зі свекрухою, вона пояснила свій вчинок тим, що в нас вже була якась нерухомість, а старший син не мав нічого. Та й з’їжджати від матері він не збирався, а вона в такий спосіб хотіла трохи підштовхнути його до самостійного життя.
Єгор, брат мого чоловіка, згодом вступив у спадок, і він зі своєю майбутньою дружиною почав жити у квартирі бабусі вже на правах господаря. Приблизно через рік вони одружилися, у них зʼявилася дитина.
Ми на той час вже встигли продати нашу кімнату, придбати іпотеку і двох дітей. Ми ні на чию допомогу не розраховували, бабусі іноді приходили до нас у гості та допомагали з онуками, але не більше.
Щодо Єгора, то свекруха продовжувала допомагати їхній родині фінансово. Вони звикли, що частину пенсії літня мати перераховує сину, щоб той нічого не потребував. Мене і чоловіка це, звичайно, трохи обурювало, але це їхня справа, я в це ніколи не лізла.
Але нещодавно сталася ситуація, після якої у нас і виник конфлікт із братом чоловіка. Свекруха овдовіла приблизно десять років тому. Нещодавно до неї почав залицятися якийсь колишній військовий, кликав її заміж.
Ось тільки приводити свої слова в дію він не поспішав. Він переконав матір чоловіка переїхати до нього у приватний будинок. Спочатку вона була на сьомому небі від щастя, вигукувала, що нарешті поживе нормальним життям.
На радощах свекруха вирішила продати свою квартиру та подарувати гроші нам, бо в нас була іпотека, а з двома малюками достроково її погасити здавалося чимось нереальним. Дізнавшись про цей намір, брат чоловіка влаштував скандал, але свекруха стала на наш бік. Так ми змогли погасити іпотеку та вклали гроші у ремонт нашої квартири.
Здавалося, що все складалося добре, але ні. Виявилося, що цей літній наречений просто звалив на свекруху всі побутові справи та змушував її орати щодня.
Якщо раптом його щось не влаштовувало, він просто вказував на двері та казав, щоб збирала речі. Оскільки свою квартиру свекруха вже продала, повертатися їй не було куди. Через цю ситуацію у неї почалися серйозні проблеми зі здоров’ям, і вона потрапила до лікарні.
Поки вона лежала під крапельницями, її обранець зібрав її речі, привіз їх до нас і сказав, що хвора дружина йому не потрібна. Ми з чоловіком на якийсь час забрали свекруху до себе, доглядали її, а його брат у цей час відпочивав за кордоном із сім’єю.
Свекрухи лікарі порекомендували пройти реабілітацію у санаторії. Ми з чоловіком сплатили їй путівку. Тим часом брат чоловіка вже повернувся з відпочинку, і ми вирішили обговорити наші подальші дії.
Річ у тім, що гостро постало питання житла для свекрухи. Жити сама вона не могла, бо здоров’я вже не дозволяло, залишався варіант жити з кимось із синів.
Ми думали, що Єгор забере маму до себе, у них одна дитина і трикімнатна квартира, для мами була б окрема кімната, але вони сприйняли цю пропозицію в багнети.
– Виходить, що вам гроші з продажу її квартири, а нам – хвора свекруха? Так не піде! – заявила дружина Єгора. Брат сказав, що ладен допомагати грошима, але жити до себе маму не візьме.
Я була в шокована. Як можна ось так кинути рідну людину? Я висловила все, що думаю про їхню сімейку, ми посварилися і на цьому наша нарада закінчилася. Свекруха скоро повертається із санаторію.
Найімовірніше, що тепер вона житиме у нас, бо Єгор навіть і не думає змінювати своє рішення. Я не уявляю, як ми будемо тулитися вп’ятьох у нашій маленькій квартирі, нам і вчотирьох тут тісно, але так відмовитися від рідної матері – це просто верх егоїзму.
