Ми із чоловіком завжди мріяли виростити багато дітей. І в нас це успішно вийшло. Старшенького Сашка я народила, коли мені було 22 роки. Через 3 роки на світ з’явилася наша середня, Ганнуся. А ще за 3 роки я народила молодшу дочку Ксеню.
Ми з Іваном зі шкіри геть лізли, щоб поставити всіх на ноги. Чоловік із Польщі не вилазив: брався за будь-яку роботу, щоб ми могли відкладати гроші. Добре, що всі діти вступили на бюджет і здобули освіту безкоштовно. Але далі гроші все ж таки були потрібні.
Старший син одружився раніше за всіх. Зрозуміло, ми зі свого боку мали влаштувати весілля. Пощастило ще, що батьки невістки виявилися добрими людьми. Сказали, що половину видатків візьмуть на себе.
Після весілля син поїхав із дружиною за кордон за якоюсь хитрою робочою програмою. Ми в це з чоловіком не лізли, бо синові довіряємо. Раз він сказав, що справа хороша, нехай їде. З того часу минуло вже 15 років, а син на батьківщину так і не повернувся.
За кілька років заміж вийшла Ганнуся. Знову гроші на весілля. Нам пощастило, що ми паралельно квартиру чоловіка здавали. Вона дісталася йому у спадок. Умовились, що житло віддамо дочці. А гроші дамо на ремонт лише. Та й сама Ганна в ремонт теж вкладалася із чоловіком. Хоч і не так серйозно, як ми з Ванею.
Молодша дочка незабаром теж пішла під вінець. Наші заощадження були практично на нулі. Але впоралися якось! Пощастило, що заміж вона виходила за дуже забезпеченого хлопця. Він зголосився сплатити все весілля, а ми подарували молодим подорож за кордон на медовий місяць.
На безбідну старість залишилося банальне нічого! Але я не хвилювалася з цього приводу. Я була впевнена, що будь-якої миті зможу покластися на своїх дітей, де б вони не були. Однак я ще ніколи так сильно не помилялася.
Коли діти почали жити окремо, про нас, своїх батьків, вони ніби забули. Сашко, ясна річ, живучи за кордоном, з нами спілкувався не дуже часто. Ганнуся більше любила компанію свекрухи, котра пообіцяла переписати на мого онука свою квартиру. А Ксеня просто насолоджувалися своїм життям. Вона з чоловіком часто мандрувала. У нас ніколи не було теплих взаємин.
Загалом, коли нам із чоловіком знадобилася матеріальна допомога, дітей було не впіймати. Ваня опинився у лікарні. Недуга застала його зненацька.
А ми вже немолоді! Цього року чоловікові 65 виповнилося, а мені 60. Пенсія у нас не дуже велика. Грошей критично не вистачає, ви самі знаєте, які зараз ціни на все. Я не знаю, скільки ще чоловіку доведеться лежати у стаціонарі.
Син із Канади обіцяв надіслати якісь гроші, але все це пусті слова. Ганна та Ксеня переслали справжні копійки. Цього навіть на день лікування не вистачить. І я не можу на них тиснути. Пояснила ситуацію, ось така відповідь від них надійшла. Жодна з дочок навіть до лікарні не приїхала!
Мені так гірко, не знаю, що робити. Довелося брати кредит у банку, щоб звести кінці з кінцями. Якось упораємося! Просто прикро, що діти виросли такими.
