Моя історія дуже заплутана. Колись я зустрічалася з хлопцем, ми були з різних країн, але я дуже любила його, і мені було все одно. Він не міг до мене приїжджати. На те були причини, але вони не стосуються моєї історії, а ось я їздила до нього. Потім навіть перебралася і ми жили разом.
Все було класно, за винятком стандартних сварок, але вони швидко закінчувалися. Проте потім трапилося лихо, і він зв’язався з поганою компанією. Але це було жахливо. Я, як могла, намагалася вберегти його, все виправити, але не змогла, він потрапив у в’язницю. Незадовго до того ми розійшлися (під час слідства). Потім я зустріла хлопця молодшого за себе і вийшла заміж, завагітніла і народила. Упродовж року все це сталося. Швидко.
Через рік я почала розуміти, що мені з чоловіком погано, що я люблю колишнього і хочу до нього. Ми знайшли спосіб зв’язку і почали спілкуватися (чоловік, звісно, не знає про спілкування). Але ще рік і мій колишній вийде з в’язниці, а я не знаю, як бути. Адже я можу зірватись і поїхати до нього.
Чоловік у мене гарний, просто, мабуть, я поспішила тоді, а тепер не знаю, як бути. Дійшло все до того, що з чоловіком поговорити нема про що, тільки сперечаємося завжди та лаємося. А з тим навіть помовчати є про що.
Підкажіть, як мені бути? Забути свої почуття та триматися сім’ї? Чи зізнатися чоловікові і йти назустріч почуттям, не знаючи, що на мене там чекає?
Колишній каже, що дуже любить мене і я потрібна йому, і якби не обставини, ми були б щасливі, і він би носив мене на руках у всіх сенсах. Сказав, що я колись змінила його життя, і він завжди хоче бути зі мною. А чоловік не робить нічого в принципі. Ні поваги, ні спілкування нічого. У нього одне – “я працюю”, “я втомився”, “дай поїсти”, “йди сама працюй”, “із сином не хочу сидіти, “я йду спати”. І весь час у телефоні. Він взагалі не вилазить із нього, тільки коли на роботі чи спить. А так він там завжди.
Як на мене, вибір є очевидним, але я не знаю, як бути. Бо ж у нас син. Підкажіть або облайте, але мені потрібна чужа думка.
