У мене післяпологова депресія, я перебуваю в іншій країні, не в Україні.
Неначе зв’язали по руках і ногах. Смутна одноманітність кожен день. Кричу на дитину. Не можу контролювати себе, іноді п’ю.
Друзі забули про мене. Чоловік ледар, не допомагає взагалі, грошей додому не приносить. Я просто не можу піти до педіатра дізнатися, чому син не спить вночі, тому що грошей немає на похід і мови не знаю.
Все дратує: місцеві жителі, звички, та все, навіть дитина. Я не можу з ним навіть дві зупинки проїхати, щоб до когось сходити в гості тому він ще не сидить і не лежить взагалі, тільки кричить і виводить мене з себе постійно.
Я завжди одна з них, не можу спати ні вдень, ні вночі. Просто не можу, хочу, звичайно, жахливо, але не можу. Хочу замовити з Україні снодійне і заспокійливе. Я так втомився: від чоловіка, від життя тут не в Україні, від сну 3 години в добу (причому синові вже 8 місяців).
Відключили газ, світло скоро відключать, за квартиру вічно спізнюємося платити. І господар через день ходить репетує на мене, тому що чоловіка немає вдома.
Чоловік взагалі може не приходити два дні поспіль.
Я не можу купувати синові нічого, ні одяг, ні іграшки. Буває так важко, що шпурляю його в ліжко, штовхаю, б’ю подушкою. Так, я не гідна своєї дитини. Без мене йому буде краще.
Я просто втомилася від всього! Одного разу вже намагалася повіситися (місяць тому). Не можу поїхати додому тому на квиток мені ніхто не займає. Де друзі всі? Пропали. Я просто хочу забутися. Втомилася до безпам’ятства і виходу просто не бачу.
