Зрозуміло, що рано чи пізно повинна була спалити, що незабаром і сталося.
Відпиратися не стала, розуміла, що марно. Розуміла, що все. Зібрала речі і пішла туди, звідки прийшла.
Переживала, звичайно – все-таки п’ять років спільного життя. З коханцем відносини припинила, залишилися тільки спогади про бурхливу близькість. Приємні, треба сказати, спогади.
Я вже почала будувати плани нового самостійного життя, як намалювався колишній. І чоловіком його назвати не можу – все чекала, коли зробить пропозицію, майже п’ять років чекала. Дітей хотіла. Був спільний побут, спільний відпочинок, а в іншому – вода, дрова, помиї, як то кажуть.
Його робота, його неприємності, його сорочки, його шкарпетки, його дієта – ось не хотіла виправдовуватися і все-таки трохи виправдовуюсь.
Але суть не в цьому. Прийшов він, давай все спочатку, каже. Про мою поведінку ні слова, ніби все забуто і виправдано. Тижня два я думала і вирішила повернутися.
Перший час все було ідеально: побачення, подарунки, зустрічі, кіно, цукерково-букетні відносини. А потім почалося: «А як у вас з ним було?»
Всі подробиці розповісти? Навіщо ?! Цей період життя вже позаду, його немає і вже не буде.
Тривали ці допити дуже довго, але я трималася і нічого не розповідала. Нерозумно говорити те, що прикро для чоловіка, тим більше для коханого чоловіка.
Може, я помиляюся, що побереглі його самолюбство і зарозумілість. Але незабаром я від нього пішла, тепер уже остаточно.
У мене лише одне питання: чому чоловіків так хвилюють подробиці? Навіщо вам обов’язково потрібно це знати? Адже порівняння не факт що в вашу користь.
