В моєму під’їзді мешкає багатодітна мати, яка чекає на шосту дитину. Вона увесь час ходить по сусідах, інколи навіть навмисне виходить на майданчик, якщо побачить, що хтось повертається додому.
І завжди одне й те саме. Випрошує продукти, речі і все що тільки можна. Звичайно можна зрозуміти, адже прогодувати таку кількість дітей не просто. Але тоді виникає логічне запитання, навіщо стільки народжувати, якщо ти не можеш їх забезпечити хоча б найнеобхіднішим.
Та одного разу матір-героїня мене просто вразила. Перестріла і каже:– Послухай мене. Від мене ти більше не отримаєш, ні вареників, ні пельменів, ні будь-чого іншого.
Все, лавочка прикрилась!, – сказала я, як відрізала– У тебе донька завжди модно одягнена, кожного разу щось новеньке. А ти мені копійку скупишся дати?
Я не маю можливості працювати, мужика, щоб допомагав, теж нема, а ти так! Знай, це ти де для мене пошкодувала, а для дітей!З того дня я їй не допомагаю. Якось зустіла сусідку з другого поверха.
Якось зайшла мова, от вона мені й розповідає: Ліда отримує допомогу, як багатодітна і чималу. Щоб розкошувати, звісно, не вистачить, але на пристойне життя – цілком. А те, що вона ходить випрошує, то не від злиднів, то вже спосіб життя в неї такий.
Користується людською доросердечністю.Я ж хотіла їй допомогти. Кажу, йди влаштуйся посуд мити у їдальні по-сусідству. Я можу за дітками доглянути, все одно вже пенсіонерка. І знаєш, якою була її відповідь?Ні, не подяка.
Вона фиркнула, що працювати посодомийкою не для неї, то принизливо. І для чого, якщо сусіди все дають.Почувши про таке нахабство і безпринципності, у мене аж мову відняло. З багатодітною сусідкою я більше не спілкувалась.
Потім дізналась, що їй якийсь добродушний сусід дозволив жити у його дачному будиночку в селі.Це яскравий приклад того, як користуючись людською добротою, безпринципні нахаби переступають межу.
