Моя старша онука – дочка сина від першого шлюбу. Син прожив зі своєю першою дружиною вісім років у шлюбі й розлучився, хоча я взагалі не розумію, як вони стільки протягнули.
Перша дружина сина була неприємна особа, вона була готова влаштувати істерику при кожній нагоді. Вони з сином лаялися кожен божий день, навіть до бійок доходило. Одружилися вони по зальоту, хоча я сина відмовляла. Ну, нагуляли дитину, це недобре, звичайно, але сім’ї так не створюються.
Можна було платити аліменти, бачитися з дочкою, а не псувати нерви собі цим дивним шлюбом. І онука бачила весь цей кошмар, і мені вони по черзі постійно скаржилися, і між собою билися.
Я знала, що цей шлюб закінчиться розлученням, справа була лише у часі. Ось вісім років протягли, а потім таки розлучилися. Трясли брудною білизною в суді, наговорили один на одного такого, що соромно було слухати. Син хотів забрати дитину, але невістка не дозволила. Щиро кажучи, і правильно зробила.
Це як дружина невістка була нікчемною, а ось мати з неї вийшла гарна. Скільки б вони не лаялися із сином, на дитину невістка голос не підвищувала, свій поганий настрій не виплескувала.
Розлучилися, син поїхав працювати в інше місто, аліментів до ладу і не платив, з дочкою не бачився. Все валив на те, що йому колишня дружина заважає спілкуватися з дитиною, та тільки це брехня.
Я з невісткою сама домовлялася, що внучку до себе заберу на тиждень, син приїде, поспілкується з дитиною. Вона була не проти. У нас із нею взагалі нормальні відносини після розлучення залишилися.
То ось син не приїхав. Термінові справи утворилися, часу не знайшлося, вигадав, загалом, як викрутитися, щоб не бачитися з дитиною. Я зрозуміла, що до дочки йому справи немає, і тут не колишня невістка винна.
Потім син у тому місті одружився, двоє дітей в нього з’явилося, але тих онуків я бачила, дай боже, кілька разів на рік. З новою дружиною сина я не лаялася, ввічливо спілкуємося, але вона дала зрозуміти, що я їхній сім’ї не дуже потрібна.
А ось зі старшою онукою я мало не щодня бачилася. І уроки з нею робила, і кружками її водила, і ночувала вона в мене. Можна сказати, що онука на моїх руках зросла. Нині внучці вже сімнадцять років, цього року вступила у медичний університет. Так тато рідний навіть на випускній дочці ні копійки не надіслав. Хоча це не дивно, він із нею давно не спілкується.
Все звалював спочатку на колишню дружину, мовляв, вона заважає, потім почав валити на зайнятість, потім інша родина з’явилася, тож у нього ні грошей, ні часу на старшу дочку немає. Та й онука його вже не пам’ятає до ладу. Знає, що десь є тато, а що він, хто він, їй не цікаво. Вона вже давно звикла без нього.
А я вирішила, що коли син своїй старшій дочці нічого не дав, то буде правильно, якщо після мене і квартира, і дача, і гараж та накопичення внучці дістануться.
Синові нічого поки що говорити не буду, але вже зараз перепишу все на онучку. А то син вже просив мене продати гараж, дачу продати, грошей йому не вистачає, щоб будинок побудувати, а квартиру свою він продавати не хоче, щоб потім залишити її дітям.
А я вирішила що ні, нехай сам заробляє на свої потреби та на потреби дітей, яких він утримує. Все старшій онуці дістанеться. А син нехай сам крутиться.
