Це було на різдво, вирішили ми з сестрою поворожити на наречених. Купили маленькі замочки з ключами й сірники. З сірників склали колодязь, вгору якого закрили також сірниками.
Поруч поклали замочок, закрили його на ключ зі словами: «Суджений – ряджений, приходь до мого колодязя напитися, попроси у мене ключ», і ще якісь фрази сказали, не пам’ятаю, правда, які саме, бо це було років 11 тому.
Кожна з нас забрала свій ключик, поклала його собі під подушку і лягли спати. Вночі бачу сон:
Я стою в темній хатинці, поруч топиться піч із залізною заслінкою. Від дров йде тепло, і я простягаю руки, намагаюся зігріти їх біля вогню. Раптом чую, відчинилися двері й заходить чоловік.
Уві сні я його знаю і дуже чекаю. Підходить до мене, обіймає ззаду міцно так, але дуже ніжно. Я хочу повернутися, але він не дає.
Потім повертаюся до нього, обличчя не видно, але бачу, що він високий, одягнений у все чорне, в чорну водолазку і чорні штани, але поруч на підлозі бачу його каптан (знаєте, такий, як раніше носили, з мереживними рукавами).
Він мене обіймає і щокою притискається до мене, на обличчі у нього м’яка темна борода. Уві сні я дуже кохаю цю людину, але мені дуже тривожно від чогось і хочеться плакати.
Прокинувшись, я запам’ятала в подробицях цей сон, розповіла його сестрі. А їй всю ніч снилася дурниця, а під ранок, взагалі, приснилося, що вона вечеряє з Філіпом Кіркоровим.
Але головне не це. Минуло років п’ять з того часу, і я зустріла людину, він дуже любить чорні тони в одязі й носить коротку бороду. Одного разу, коли він мене обійняв, я раптом чітко зрозуміла, що саме його бачила уві сні.
Все було майже так само: і чорна водолазка, і фігура, і ті ж самі емоції, що я відчувала уві сні. Ось такий мій сон.
