Це було на різдво, вирішили ми з сестрою поворожити на наречених. Купили маленькі замочки з ключами й сірники. З сірників склали колодязь, вгору якого закрили також сірниками.
Поруч поклали замочок, закрили його на ключ зі словами: «Суджений – ряджений, приходь до мого колодязя напитися, попроси у мене ключ», і ще якісь фрази сказали, не пам’ятаю, правда, які саме, бо це було років 11 тому.
Кожна з нас забрала свій ключик, поклала його собі під подушку і лягли спати. Вночі бачу сон:
Я стою в темній хатинці, поруч топиться піч із залізною заслінкою. Від дров йде тепло, і я простягаю руки, намагаюся зігріти їх біля вогню. Раптом чую, відчинилися двері й заходить чоловік.
Уві сні я його знаю і дуже чекаю. Підходить до мене, обіймає ззаду міцно так, але дуже ніжно. Я хочу повернутися, але він не дає.
Потім повертаюся до нього, обличчя не видно, але бачу, що він високий, одягнений у все чорне, в чорну водолазку і чорні штани, але поруч на підлозі бачу його каптан (знаєте, такий, як раніше носили, з мереживними рукавами).
Він мене обіймає і щокою притискається до мене, на обличчі у нього м’яка темна борода. Уві сні я дуже кохаю цю людину, але мені дуже тривожно від чогось і хочеться плакати.
Прокинувшись, я запам’ятала в подробицях цей сон, розповіла його сестрі. А їй всю ніч снилася дурниця, а під ранок, взагалі, приснилося, що вона вечеряє з Філіпом Кіркоровим.
Але головне не це. Минуло років п’ять з того часу, і я зустріла людину, він дуже любить чорні тони в одязі й носить коротку бороду. Одного разу, коли він мене обійняв, я раптом чітко зрозуміла, що саме його бачила уві сні.
Все було майже так само: і чорна водолазка, і фігура, і ті ж самі емоції, що я відчувала уві сні. Ось такий мій сон.
У сімдесят років моя мама раптово вирішила купити собі дизайнерське плаття за 1800 доларів —…
Олена втомлено опустила пакети з продуктами на стіл. Знову довга зміна, знову вечеря після дев’ятої…
Юрка батьки дуже чекали. Але весь термін був дуже важким, і дитина з'явилася на світ…
– Ще банок двадцять огірків, і на сьогодні все, – оголосила Тамара Павлівна, витираючи руки…
Потяг рушив, вагон наповнився звичними звуками. Стукіт коліс, шарудіння пакетів, приглушені розмови. Артем влаштувався на…
Тетяна сама помітила, що її дочка при надії. Ліза довго думала, як про це сказати…