Мене звати Марина і я щаслива молода мати. Ми з Максимом в шлюбі два роки, а нашій донечці зараз вже 8 місяців.
У мене є невеличке, але міцне коло подружок. Ми тримаємося одна одної років з 15. Раніше намагалися бачитися пару разів на місяць. Збиралися всі в кіно, в кафе, або навіть у когось вдома.
Після весілля часу на зустрічі мені почало не вистачати. Але я намагалася не пропускати, могла приїхати зовсім ненадовго, наприклад. Після появи малюка я і такої можливості не маю.
У нас є в месенджері група, де ми спілкуємося всі разом. Мене дівчата там дуже вітали з народженням доньки. Часто надсилають фото, коли зберуться, пишуть, що не вистачає мене.
Зазначу, що заміжня серед нас тільки я. Деякі мої подружки відверто несерйозні, деяким же просто не щастить. Але нікому з нас ще й 25 немає, тож тут нічого такого.
Нещодавно Іра закинула в групу жарт, де відверто висміюються молоді мами, які всім шлють фото своєї дитини, хоча нікому воно не цікаво. Дівчата одна за одною відреагували сміхом. А я аж розплакалась, коли побачила.
Максим застав мене такою на кухні, ми поговорили. Він сказав, що це від заздрості, що він мене більше на жодну зустріч до них не пустить. А мені так шкода, невже я отак одразу втрачу всіх близьких подруг?
Так, я дійсно люблю слати фото малої. Особливо, як вона шкоди наробить, така смішна. Або коли хворіє і мені серце крається. Ну от вони надсилають фото з подорожей своїх, невже це цікавіше за дитину?
А чоловік правий, ну як вони мене зрозуміють, якщо ми ніби в різних світах тепер. Певно з часом з’являться в моєму житті нові подружки, теж молоді мами. Але так приємно спілкуватися з тими, хто тебе знає з дитинства. Що робити?
