Вже мільярди разів розлучалися. А тут я зрозуміла, що вже не повернуся, не можна мені до нього

Хочу поділитися з вами реальною сумною історією моїх стосунків, сподіваюся на слушну пораду та підтримку. Від безвиході й пишу свою сповідь.

Зустрічалися майже два роки. До того, як мій хлопець полетів працювати на 2 місяці до Іспанії, все було непогано, але, як потрапив туди, все різко змінилося. Мало того, що він кинув мене за 2 тижні до прильоту додому, то ще й хамив, перебуваючи там.

Прилетів, перший тиждень усе гаразд. Помирилися, сказав, що нерви, відстань, така в нас уперше, що так надовго розлучилися. Я почала радіти. Але не надовго. Почали сваритися, закиди, хамство, скандали. Я дурна так у нього закохалася, що прощала щоразу і поверталася. І так було разів п’ять.

Він казав мені, мовляв, ти маєш працювати, хоча сам сидить цілодобово вдома, грає в ігри та псує батькам нерви. Хлопцю 23 роки! Каже мені, що я маю здати на права і купити машину, хоча він ні керувати не вміє, ні машини в нього немає. Що маю йому подарунки дарувати, хоча він мені за майже 2 роки подарував 3 букети (5 троянд – це не букет) і ті зав’яли наступного дня. Добре, що хоч знайшов мені гроші на кулон, який подарував на День народження. Мені б краще було, якби він купив собі нові меблі, але дарованому коневі, як відомо, у зуби не дивляться. Бо всі гроші він спускав на «прикольчики», як він каже.

Ще він каже, що я тупа, безмозка, так-так, прямо так і говорить. Мені так прикро, але я його дурепа прощала і прощала, сподіваючись, що хлопчик подорослішає. Через нього у мене проблеми з психікою, нерви, я перестала рахувати себе за людину, невпевнена в собі.

Три дні тому, я його покинула і мені так погано… Навіть не уявляєте, що я переживаю. Руки сверблять зателефонувати. Якби не знала телефону напам’ять, було б простіше. Дуже складно його забути. Підкажіть, як? Час не лікує. Вже мільярди разів розлучалися. А тут я зрозуміла, що вже не повернуся, не можна мені до нього. І сльози струмком, навіть жити не хочеться. Що зі мною?