Вже першого вересня син прийшов засмучений. Вчителька поставила його біля дошки як наочний «приклад», як не треба ходити до школи. А треба сказати, що він був одягнений у штани, світлу сорочку, черевики та піджак. Але вчительці не сподобалася не одяг, а зачіска Павла. Ще влітку син самостійно пішов у перукарню, де йому з подовженого волосся залишили тільки чубчик, а віскі поголили та пофарбували у бордовий колір. Коли Паша сказав мені телефоном про те, що прийде з новим іміджем, я, звичайно ж, не думала, що з таким радикальним. Однак синові зачіска дуже йшла, навіть дівчата стали частіше на нього заглядатись. І ми з чоловіком вирішили, що не псуватимемо Паші настрій своїми заборонами. Зрештою, у підлітковому віці всі хочуть виділитися з натовпу. Але новому класному керівнику стиль нашого сина зовсім не сподобався. Наталя Дмитрівна при усьому класі назвала Павла «клоуном»

Школа – це серйозний стрес і для дитини, і для батьків. Ось тільки у мого Паші до десятого класу особливих проблем не виникало. Усе змінилося, коли після дев’ятого класу дітям призначили нового класного керівника – Наталю Дмитрівну.

Вже першого вересня син прийшов засмучений. Вчителька поставила його біля дошки як наочний «приклад», як не треба ходити до школи. А треба сказати, що він був одягнений у штани, світлу сорочку, черевики та піджак. Але вчительці не сподобалася не одяг, а зачіска Павла.

Ще влітку син самостійно пішов у перукарню, де йому з подовженого волосся залишили тільки чубчик, а віскі поголили та пофарбували у бордовий колір. Коли Паша сказав мені телефоном про те, що прийде з новим іміджем, я, звичайно ж, не думала, що з таким радикальним.

Однак синові зачіска дуже йшла, навіть дівчата стали частіше на нього заглядатись. І ми з чоловіком вирішили, що не псуватимемо Паші настрій своїми заборонами. Зрештою, у підлітковому віці всі хочуть виділитися з натовпу.

Але новому класному керівнику стиль нашого сина зовсім не сподобався. Наталя Дмитрівна при усьому класі назвала Павла «клоуном» і попередила про те, що доведеться змінити забарвлення волосся, інакше йому важко дасться цей навчальний рік. Імідж сина виходить за рамки ділового стилю.

Я не стала одразу йти до школи та розбиратися з викладачем. Але й відправляти сина до перукаря також не збиралася, – вирішила трохи зачекати. Минуло кілька тижнів, а вчителька за цей час розписала перші сторінки Пашиного щоденника зауваженнями.

Мало того, по своєму предмету вона виставила йому в журнал кілька двійок, хоча з літературою син ніколи не мав проблем. Звичайно, з Пашею з приводу оцінок у нас відбулася окрема розмова. Я почала ретельно перевіряти його підготовку до уроку вже ненависної йому класної керівниці. Оцінки вирівнялися, а ось взаємини із вчителькою – ні.

Тоді я все ж таки прийшла до школи, щоб поговорити з цією «іконою ділового стилю». Треба сказати, що це була не старенька бабуся, яка страждає на маразм, а приваблива жінка 40 років.

Щоправда, судячи з її зовнішнього вигляду, їй не личить критикувати інших людей. Відчуття, що Наталя Дмитрівна вдягла на себе все, що потрапило під руку. Довга спідниця, світла блузка з рюшами та глибоким декольте плюс бежевий шарфик, що намагається приховати глибокий виріз блузки. Але я не стала нічого говорити про зовнішній вигляд вчительки. Моя справа – відстояти права сина.

– Наталя Дмитрівно, підкажіть мені, будь ласка, чим Вам не догодила зачіска Павла? – Почала я з головного.
– Як це чим? Адже він схожий на папугу. Чи мислимо це – пофарбувати волосся хлопчика, та ще й у червоний колір? – обурилася вчителька.

– Добре. А з чого Ви взяли, що мій син не має права ходити так до школи? Покажіть мені статтю в Статуті, яка забороняє експерименти з волоссям. Чи він своїм зовнішнім виглядом ображає почуття інших дітей? – запитала я.

І тут Наталія Дмитрівна зам’ялася. Я чудово знала, що нічого такого в Статуті немає і бути не може. Вона, мабуть, теж, але відмовитися від своєї точки зору вже не могла:

– Це і так зрозуміло, що фарбувати волосся різними кольорами школярам заборонено. Кожна нормальна людина це знає.
– Справді? А я, наприклад, не знаю. Значить, я – божевільна чи маю явні відхилення? – розлютилася я.- Загалом, я Вас попереджаю вперше та востаннє: якщо Ви не припините чіплятися до Паші та занижувати йому оцінки, Вас викличуть до директора на серйозну розмову. Якщо ж і це не допоможе, то на Вас чекатимуть у Міністерстві освіти. Сподіваюся, Ви зрозуміли всю серйозність моїх намірів, – додала я, залишивши Наталю Дмитрівну з відкритим ротом.

Я дуже сподіваюся, що після цієї розмови Пашина класна керівниця відстане від мого сина. Інакше вона взагалі пошкодує, що стала педагогом.