Вже всі сусіди, родичі та друзі чули сумну історію, що я рідну маму голодом морю. Як мене взагалі земля носить! Мені вже стільки разів із цього приводу висловили свою думку, що вже навіть не чіпає мене. Мама може бути дуже переконлива, коли хоче. Вона в фарбах розписує жахи, які я чиню, забуваючи згадати, що ми просто дотримуємося рекомендацій лікаря.
Я в сім’ї пізня дитина, мама народила мене, коли їй було вже 35 років. Ну, зараз цим вже нікого не здивуєш, а раніше це було чимось надзвичайним. У мене є старший брат та сестра, у нас різниця років десять.
Сім’я у нас велика і дружна, але життя розкидало по різних містах. Я з мамою залишилася у рідному місті, брат перебрався до столиці, а сестра ще в молодості вмотала з чоловіком до Європи. Зустрічаємося всі разом приблизно раз на рік, а решту часу спілкуємося телефоном, в соцмережах, або по відеозв’язку.
У мене є своя сім’я – чоловік і двоє дітей, один до школи пішов, другий до дитячого садка. Живемо ми у приватному будинку. До мами, яка мешкає з нами в одному місті, я намагаюся дзвонити щодня. Щонайменше раз на тиждень відвідую, якщо виходить, то частіше. Вона людина похилого віку, їй без допомоги вже важкувато.
На пенсії мама вже давно, але остаточно пішла з роботи вона лише два роки тому. З цього моменту у неї загострилися проблеми зі здоров’ям. Раніше вона рухалася протягом дня, а тепер майже весь час проводить перед телевізором. З подругами зустрічається рідко, а на лавці біля під’їзду сидіти вона не любить.
Через такий спосіб життя мама стала стрімко набирати вагу. Вона все життя була схильною до повноти, як і я, до речі, але раніше успішно з цим боролася. На роботі вона багато рухалася, хоч поїсти мама завжди любила. А тепер навантажень немає, а самостійно себе навантажувати мамі лінується. Ось вага вгору і пішла.
Я помічала це, але не до кінця усвідомлювала, які можуть бути проблеми. Очі розплющились, коли мама потрапила до лікарні з проблемами із підшлунковою. Там з’ясувалося, що в неї цукор дуже високий у крові. Ми тоді не на жарт перелякалися, коли не змогли додзвонитися мамі, а сусідки сказали, що її на швидкій забирали.
У лікарні мати пролежала близько двох тижнів. Сама вона вважала, що могли б виписати й раніше, але лікарі з нею були не згодні. Я перед випискою переговорила з лікарем, він сказав, що у її віці дуже небезпечно товстіти та обов’язково треба стежити за цукром. Дав рекомендації щодо дієти, яких слід дотримуватися.
Мама приїхала додому, тиждень дотримувалася запропонованої лікарем дієти, а потім поступово почала робити собі послаблення. Фізичні навантаження закинула, почала знову їсти солодке та борошняне. Криза не змусила на себе довго чекати – через місяць мама знову поїхала до лікарні.
– Ти навіщо брехала, що дотримуєшся дієти та гуляти ходиш? – накинулася я на неї при першому ж візиті. Так і було, мама телефоном бадьоро рапортувала, що робить все, як лікар прописав, а в мене не було можливості перевірити – молодший хворів, ми вдома сиділи.
Мама на моє запитання тільки відвела погляд і нічого не сказала. Я ще раз поспілкувалася з лікарем, він сказав, що без дієти та навантажень мама собі скорочує життя. Призначили пігулки та уколи. Тоді було ухвалено рішення забрати маму до нас додому хоча б на місяць, щоб вона увійшла до режиму під моїм керівництвом. І уколи я б їй сама робила.
Новину про те, що вона місяць погостює у нас, мама сприйняла з радістю – з онуками поняньчиться, та й все ж не одній вдома сидіти. Я теж вважала, що це найкращий варіант. Діти її люблять, чоловік із тещею ладнає, а мені так спокійніше буде.
Але мама скисла, коли побачила, що я збираюся жорстко дотримуватись дієти, яку їй прописав лікар. Щоб мамі було легше, ми з чоловіком теж вирішили посидіти на корисній їжі, зайвим нам не буде. Окремо я готувала лише для дітей.
Здоров’я мами почало виправлятися, проте погіршився характер. Вона почала вередувати, обурюватись і вимагати, щоб її відвезли додому.
– А уколи тобі там хто ставитиме? До кінця курсу у нас поживи, потім поїдеш додому, – умовляла я її, мама начебто погоджувалася.
Через два тижні мені зателефонували по черзі обурені брат та сестра. Виявляється, мама їм зателефонувала і в сльозах розповіла жахливу історію, що я її голодом морю. Від мене вимагали пояснень. Я була шокована такою інтерпретацією моїх вчинків.
Я розповіла рідним, що і як сталося, чому мама живе у нас і чим ми харчуємось. Окремо підкреслила, що ми з чоловіком теж сіли на дієту, щоб маму підтримати. І тут думки розділилися.
Сестра сказала, що я даремно лізу до мами, вона доросла людина, а через дієту вона тільки нервує, що теж негативно позначається на її здоров’ї, коли вже вона дзвонить і плаче, що рідна дочка її голодом морить.
А ось брат мене підтримав, сказав, що я роблю все правильно. Якщо мама сама не може тримати себе в руках, то їй треба допомогти. Це, зрештою, для її ж блага. Він зробив би так само.
Коли я їздила забирати платіжки за комуналку з маминої квартири, мені сусідки її висловились. Їм вона теж нажалілася, що я її голодом морю. Мене це так розлютило. Намагаєшся-стараєшся, робиш, як краще, а тебе ще й брудом поливають. Для мене це взагалі в жодні ворота не лізе.
Спробувала з мамою це питання обговорити, але вона одразу плакати починає і несе якусь нісенітницю, на кшталт, дайте вже мені спокійно померти, усім легше стане.
Ось не знаю, як вчинити – продовжувати бути ворогом народу, щоб мама була здоровішою, або плюнути на все, відвезти маму додому, а там нехай робить, що хоче, доросла ж людина.
