Я була впевнена, що у мене з моєю дитиною хороші стосунки, поки він не заявив, що не хоче зі мною жити

Я завжди вважала себе гарною матір’ю. У мене одна дитина підліткового віку, з її батьком ми розлучені. Тато спілкується із сином, щовихідних вони бачаться. Я сама з самого початку була ініціатором цього, ніколи не обмежувала колишнього чоловіка у спілкуванні з сином.

Батько мого Максима вже одружився вдруге і завів дітей. У мене також був чоловік, ми жили разом.

Не можу сказати, що одного разу відчула, що син від мене віддаляється. Навпаки, наші стосунки завжди були рівними, ми з сином ніколи не сварилися. Я намагалася забезпечувати його всім необхідним, нічого не забороняла. І ось якось він заявив мені, що хоче жити з батьком.

Для мене це був не просто шок. Я розцінювала це як зраду. Ну і майже відразу мені спало на думку, що це колишній чоловік підмовив сина на таке.

Я одразу ж зателефонувала йому і почала кричати у слухавку. Навіть не постаравшись з’ясувати у сина, чому він ухвалив таке рішення. Колишній чоловік спокійно відповів, що хоч і має до мене певні претензії, але дитину проти мене не налаштовував. І він точно не проти брати участь у його вихованні, але при цьому жити бажає окремо.

Зрозумівши, що чоловік тут ні до чого, я вирішила таки поговорити з Максимом. Спочатку мій тон був суворим, потім я вже стала набагато м’якшою – мені дійсно хотілося отримати від нього зрозумілу відповідь.

Син лише казав, що їде не назавжди. Можливо, незабаром повернеться. Але зараз він відчуває, що його місце у будинку батька.
Мені довелося відпустити сина. Тим більше їхав він до свого рідного батька. Я знала, що в тому будинку всі до нього ставляться добре, тому не стала силоміць утримувати. Але моє серце боліло, причому дуже сильно.

За три місяці Максим повернувся додому. Все-таки в будинку тата вже велика родина, двоє маленьких дітей. Там йому приділяється далеко не так багато уваги, як у нашому домі. Та й просто своєї власної кімнати для нього там не знайшлося.

При цьому я неодноразово намагалася вивести сина на розмову і з’ясувати, що ж змусило його тимчасово залишити звичне місце проживання. Як я не намагалася, він мовчав. “У той момент я так відчував” – це була єдина його фраза на всі мої запитання.

І ось одного разу з чергового відрядження повернувся мій цивільний чоловік. Як я сказала, жили ми разом, але він досить надовго їхав по роботі. Коли він приїхав, я розповіла, що сталося, поки його не було – розповідати це телефоном не хотілося.

– Ну й добре, якби він до свого батька переїхав. Або взагалі квартиру вже винаймав би разом із друзями з коледжу, я йому говорив про це, так багато хто робить. Шістнадцять років пацану, а він усе на маминих харчах! – суворо сказав він.

Так ось у чому річ! Я так і знала, що з мого боку все було гаразд. Ну ні до чого було причепитися, у нас із сином було все добре. Це, виявляється, мій цивільний чоловік вирішив пограти у вихователя і напоумити сина змінити місце проживання.

Тепер я розумію, як Максимові стало некомфортно жити там, де його бачити особливо не раді. Витрачати гроші на оренду житла, коли в цьому місті у тебе є батьки – досить дивно. Тим більше йому було не двадцять років, а лише шістнадцять. Звичайно ж, найочевиднішим рішенням було піти жити до батька!

У нас із цивільним чоловіком вибухнув страшний скандал. Я дала йому чітко зрозуміти, що не треба лізти в життя моєї дитини, я сама розберуся. І тим більше я буду вирішувати, кому жити у моїй власній квартирі.

Скандал призвів до того, що я виставила свого чоловіка за двері. Ось так він хотів позбутися сина, а опинився на вулиці сам.