Усі вважали мене щасливицею, ну а як інакше, адже я і красива, і розумна, і сім’я цілком забезпечена. Я легко вступила до педагогічного і так само граючи закінчила його.
Робота мене радувала, ось тільки в особистому житті була повна плутанина. До мене вже довгий час залицявся Рінат, ось тільки його мати ніяк не хотіла українську невістку.
– Рінате, ми вже два роки зустрічаємося, ще трохи, й мені вже тридцять виповниться.
– Не шістдесят же, Поліно! Тридцять це ще дрібниці … Потерпи трохи, мама скоро змириться з моїм вибором.
Але терпіти більше не можна було, бо я була в положенні, і хотіла тут і зараз розв’язати наболілу проблему.
Для себе я давно вже все вирішила, – дитині бути, незважаючи ні на що! Залишалося тільки повідомити Ріната.
– Рінате, ти не подумай, я не навмисне …
– Що сталося, кохана?
– Я в положенні…
– То це ж чудова новина! Тепер мама навряд чи зможе щось заперечити!
– Рінате, а якщо мама таки не захоче, щоб ми були разом?
– Ти що, не захоче! Вона як дізнається, що в неї буде онук чи внучка, одразу ж зрадіє! Не хвилюйся кохана, все буде добре.
І справді, його мама змінила гнів на милість і погодилася, щоб Рінат одружився зі мною. Весілля було красивим, а ми були найщасливішими.
Рінат пишався, що я. серед усіх претендентів на мою руку і серце, обрала саме його, хоча багато хто до мене залицявся.
Жили, правда, на орендованій квартирі, ну так це ж поки, скоро накопичимо трохи, й візьмемо іпотеку, а поки ми насолоджувалися сімейним життям і чекали на первістка.
Свекруха до нас не лізла, все чекала, коли її син сам зрозуміє з ким зв’язався, а Рінат, навпаки, був задоволений сімейним життям і порошинки з мене здував.
Все розпочалося, коли у нас з’явився син! Хлопчик був світленьким і блакитнооким, типовим українським козаком.
Свекруха, взявши дитину в руки, тільки губи підібгала, і відразу повернула тендітний згорток синові.
– Мамо, ти чого? Це ж твій онук!
– Онук, не онук… Це ще час покаже!
– Що ти таке кажеш? Андрійко мій син, а отже, твій онук!
– Андрійко! Ти навіть ім’ям йому не наше дав! Не чекала я такого від тебе, не думала, що мій єдиний син стане підкаблучником!
Андрійко швидко зростав. Ще недавно він тільки повзав по кімнаті, а вже тупає по квартирі, і намагається белькотіти своєю дитячою мовою.
Батько натішитися ним не міг, такий спадкоємець підростає! Та й нехай, що назвали українським ім’ям, так у нього і дружина українка. А те що Андрійко на нього зовсім не схожий, так він весь в дружину!
Мати чоловіка з самого ранку клопотала по хаті. Така радісна подія сестра їде з Уфи в гості. Як шкода, що її Рінат поспішив з одруженням, а то одружила б його з племінницею.
Ну, нічого, все ще можливо! От побачить він нашу красуню, одразу зрозуміє, якою має бути дружина.
У кожній нації свої традиції, свої непорушні закони. Ну, як вона покаже онука своїм рідним? Засміють же її та сина! Адже одразу видно, що не їх він!
Нагуляла його Поліна, й обманом змусила на собі одружитися. Ну, нічого, вона швидко виведе її на чисту воду! Вона покаже синові, з ким він зв’язався!
Рінат повинен знати, до чого призводить непокора, а поки вона чекала на гостей, і сподівалася тільки на них.
– Алло, синочку! Приїжджай увечері, тітка з дочкою до нас у гості їдуть.
– Мамо, я, мабуть, завтра приїду. Ми з Поліною та Андрійком сьогодні збиралися в гості до її батьків.
Ну, то приїжджайте після гостей. Можеш і дружину з дитиною привезти, хай тітка подивиться.
Вона вже хотіла додати, нехай тітка подивиться з ким ти зв’язався!
Але тут же осіклася, не хотіла знову псувати стосунок із сином, тим більше, що не довго залишилося терпіти це неподобство.
– Поліно, нас мама в гості запросила на вечерю.
– З чого б це? Напевно, знову хоче болючіше нас уколоти. Ти, звичайно, можеш іти, а я краще в батьків залишусь.
– Ти чого? Мама не збирається нікого вколоти, просто сьогодні тітка приїжджає, ось на честь її приїзду вона і влаштовує сімейну вечерю.
– Ти вибач, але я не хочу туди їхати.
– Тоді я не поїду до твоїх батьків!
Рінат вийшов із квартири й голосно грюкнув дверима. Андрійко прокинувся від гучного галасу і заплакав. Це була наша перша сварка, раніше Рінат ніколи не сварився зі мною.
Так, права була мама, українські жінки сильно відрізняються від наших. Ну, ось як її вмовити, щоб вона поїхала з ним у гості. Він нервово вештався у дворі, і ніяк не міг заспокоїтися.
Нарешті він піднявся до квартири, де Поліна з сином була вже готова до виходу.
– Ти куди зібралася?
– До батьків.
– Поліна, тобі не здається, що дружина з чоловіком завжди повинна радитися?
– Рінате, я тебе розумію, але й ти мене зрозумій. Мені важко бути там, де мені не раді!
– Поліно, я тобі обіцяю, ми туди й назад. Просто побачимо тітоньку, а потім поїдемо до твоїх батьків.
– Добре, але якщо вона знову почне, я встану і піду!
– Домовилися!
Поліна сиділа в будинку свекрухи, і весь час чекала якоїсь каверзи, але та поводилася так, ніби її зовсім не помічала. Всю свою увагу вона приділяла гостям, і раз у раз вигукувала:
– Рінате, подивися, як виросла племінниця! Якою красунею стала!
Вона і справді була красивою, смаглява, чорноока брюнетка зналася на моді, і дуже вміло підкреслювала свої переваги. Вміло зроблений макіяж та елегантна зачіска, надавали їй шарму.
Поліна дивилася на двоюрідну сестру чоловіка та порівнювала її зі східною принцесою. Голос його тітки вивів їй із заціпеніння.
– Поліна, ви чимось занепокоєні? Ви така бліда…
– Ні, у мене все нормально, просто я не люблю фарбуватися.
– А, шкода, чоловіки люблять жінок, які стежать за собою. Дивись, як би не забрали твого чоловіка!
– Не заберуть! Рінат любить мене будь-якою! Правда, Рінат?
– Правда.
Хоча в цей момент він думав, як його тітка має рацію. Треба б і його Полінці починати стежити за собою, бо після появи сина вона зовсім себе запустила.
– Ой, а хто це такий маленький? Ну йди на ручки! Зовсім на Ріната не схожий.
– Ось і я про те! Не наша порода!
– Знову ви починаєте? Це наш з Рінатом син, а те, що він на нього зовсім не схожий, нічого не означає!
– Означає, ох, як багато означає! Якщо ти так у собі певна, зробімо тест ДНК.
– А правда, Полін, зробімо тест! Заспокоймо маму!
Я мовчки взяла Андрія і вийшла з квартири. Я не чула, що мені у слід кричала свекруха, що казав чоловік. Надворі я зловила таксі й поїхала додому.
До батьків їхати не хотілося, настрій був безповоротно зіпсований. Ну, добре свекруха, а Рінат, куди лізе зі своїм тестом? Невже і він мені не довіряє?
Я ходила по квартирі, наче розлючена тигриця. Мене злило те, що чоловік теж став на їхній бік, і навіть не спромігся приїхати за мною слідом. Повернувся Рінат пізно ввечері.
– Поліна, ну чому ти втекла? Могла б заради мене хоча б один раз погодитися з мамою.
– Рінате, я не збираюся нікому нічого доводити! Це моя дитина! Якщо ти мені не віриш, це твої проблеми!
Рінат хотів щось мені заперечити, але я зникла в кімнаті дитини, й до ранку залишалася в дитячій. Вже кілька днів Рінат ходив у роздумах, а раптом мама права і це не його дитина.
Ні, Поліна не могла так з ним вчинити! Тоді чому вона так швидко втекла і відмовляється зробити тест на батьківство?
Напевно вона щось приховує! І взагалі, права була тітка, їх гени сильніші, дитина в будь-якому випадку повинна була бути схожою на нього.
– Послухай, Поліна, я знаю, тобі буде неприємно, але хочу зробити тест на батьківство.
– Ти мені не довіряєш?
– Поки немає…
– Добре, роби, як знаєш!
Тест був зроблений, і Рінат з нетерпінням чекав на результати. Я була засмучена! Мій чоловік, мій коханий і єдиний чоловік засумнівався у мені, та у моїй вірності.
Я зібрала свої речі та речі дитини, ще раз окинула поглядом квартиру, де колись мені було так добре, і вийшла з дому. Рінат уже кілька днів нудився в очікуванні. Я пішла і на дзвінки не відповідала!
– Напевно, вона мене обманювала й Андрійко не моя дитина! Невже мама мала рацію? Якщо це так, то я більше нічого не хочу мати з цією занепалою жінкою.
Нарешті заповітний конверт був у моїх руках, я уже збирався його відчинити, як у двері хтось постукав.
– Мамо! Що ти тут робиш?
– Я що, не можу приїхати до власного сина?
– Можеш, звичайно…
– Гуляща, так і не з’являлася?
– Ні, мамо. Я тільки що отримав конверт з тестом…
– Ну, що ти тоді зволікаєш? Давай!
Я уже понад хвилину дивився на результат і не міг вимолити жодного слова! 99.9% — я батько Андрійка! Вперше за стільки часу мені було соромно, соромно перед Поліною, перед нашим сином!
Соромно, що я засумнівався у своїх найближчих людях. У цей момент я просто ненавидів свою матір, завдяки якій я засумнівався у коханій жінці.
Але та зникла одразу, як побачила результат тесту, ніби випарувалася у повітрі! Я повільно взяв телефон, та набрав до болю знайомий номер.
– Алло, Полінко! Де ти? Приїжджай додому! Повертайся кохана! Я тест одержав, я батько Андрійка! Ти пройшла цей тест, я більше ніколи не сумніватимуся в тобі!
– Рінате, я подаю на розлучення!
– Але чому?
– Ти не пройшов цей тест!!!
Як вважаєте, я правильно вчинила? Чи мала я пробачити недовіру?
