– Оксано, тільки не гнівайся. Сьогодні мені не вдасться приїхати.
– Що трапилося?
– Давай завтра побачимось, я тобі все розповім. Термінові справи.
– Добре, – сказала вона.
– Дякую. Я знав, що ти зрозумієш.
Оксана нічого не відповіла і закінчила розмову.
***
Рік тому Оксана взагалі не думала, що в її житті з’явиться чоловік, заради якого вона стане звільняти вечір.
Після розлучення вона залишилася одна із шестирічним сином і звикла розраховувати тільки на себе. Вранці – садок, робота, увечері – магазин, вечеря, домашні справи.
Якщо у сина підіймалася температура, Оксана відпрошувалася з роботи. Якщо зламалася розетка, – шукала електрика. Якщо до зарплати не вистачало грошей, – позичала у друзів.
Вона нікому не скаржилася. Просто робила те, що потрібно, і звикла розраховувати лише на себе. Тому випадковому знайомству з Павлом вона спочатку не надала значення.
Вони зустрілися біля крамниці. Оксана йшла з сином, у руках були важкі пакети, а хлопчик скиглив, що втомився і хоче додому. Один пакет порвався.
– Я допоможу вам, – сказав Павло, підхоплюючи пакет.
– Не треба, я сама.
– Бачу, що сама. Але навіщо, якщо поряд є кому допомогти?
Він забрав пакети та пішов поряд до будинку. Дорогою розмовляли.
Павло не розпитував її про колишнього чоловіка, не цікавився, чому вона одна, не давав непроханих порад. Він просто слухав, а потім сказав:
– Ви надто багато звалили на свої плечі.
– А як інакше?
– Іноді можна дозволити іншій людині щось зробити за тебе.
Оксана посміхнулася:
– Коли ця людина є. А коли її немає?
– Якщо ви залишите свій номер, я міг би стати «тим самим», – усміхнувся він.
Оксана чомусь погодилася. За кілька днів Павло зателефонував. Потім вони деякий час листувалися, а потім він запропонував зустрітися.
Павло був уважним і зовсім не лякався того, що Оксана має дитину. Навпаки, говорив про це так, ніби жодної особливої проблеми тут немає.
– Тобі взагалі не обов’язково все робити одній, – сказав він одного разу. – Я звик дбати про жінку, яка поряд зі мною.
Оксана обережно ставилася до чоловіків після розлучення. Але Павло був наполегливим.
Він писав уранці, питав, як минув день, цікавився, чи встигла вона пообідати. Міг подзвонити увечері просто поговорити. Іноді приїжджав на годину між своїми справами.
Поступово Оксана звикла до його присутності, і в неї з’явилася думка, яку вона довго собі не дозволяла: можливо, поруч із нею справді може бути чоловік, якому не треба все пояснювати та просити про кожну дрібницю.
Перевірити його слова довелося незабаром.
Одного дня у сина піднялася температура. Оксані довелося відпроситися з роботи і їхати за дитиною до садка.
– Щось треба купити? – Павло зателефонував саме тоді, коли Оксана чекала на дитячого лікаря.
– Нічого, я сама впораюсь. Дякую.
– Оксан, ну чому ти все сама? Напиши назву ліків, я заїду в аптеку.
Вона відправила назву та посміхнулася. Допомога була доречною. За годину надійшло повідомлення:
– Уявляєш, я вже у трьох аптеках побував – ніде таких немає. В одній препарат закінчився, в іншій – аптека зачинена. Я справді хотів допомогти.
Оксана сама купила ліки. Добре, що препарат був в аптеці неподалік.
Коли Павло зателефонував увечері, вона не стала пред’являти йому претензії.
– Знайшла в результаті?
– Так, купила.
– А я стільки часу змарнував. Справді, хотів допомогти.
– Так, я знаю, – відповіла Оксана.
Вона надто добре пам’ятала чоловіків, які, почувши про дитину, починали говорити про складнощі, відповідальність і «не готовність до серйозних стосунків». Павло говорив зовсім інше. Він не сахався від її життя, а навпаки, хотів стати його частиною.
Син досить швидко видужав. Але невдовзі сталася нова неприємність: у квартирі Оксани зламався кран.
Цього разу вона сама зателефонувала до Павла.
– Пашо, у мене проблема. Ти можеш допомогти?
– Я зараз сам не зможу приїхати, у мене роботуа Але знаю гарного сантехніка. Василь його звуть. Я з ним домовлюсь, щоб він під’їхав до тебе.
– Я б і сама викликала майстра, але грошей зовсім нема. Зарплата лише у п’ятницю.
– Які гроші? Ти про що? – засміявся Павло. – Я сам вирішу це питання.
– Правда? Дякую! – Оксана щиро зраділа.
Павло справді написав: «Чекай Василя о 16:00».
Оксана підлаштувала вечір під цей візит. Пішла з роботи після обіду, поїхала додому і почала чекати на майстра.
П’ята година. О пів на шосту. Шоста, – Василь так і не з’явився.
– Майстер так і не приїхав, – Оксана зателефонувала до Павла.
– В сенсі не приїхав? Я ж із ним домовився!
– Я теж думала, що домовився.
– Зараз я йому подзвоню. Ні, ну це вже зовсім… Я спеціально хотів тебе позбавити цієї проблеми. Ну, що за люди пішли?
Він передзвонив хвилин за десять.
– Каже, що щось термінове в нього сталося. Уявляєш? Я взагалі не розумію, як так можна обманювати людей.
– Так … Може, ти сам зможеш?
– Ой сьогодні ніяк. Я ще пошукаю сантехніків.
– Не треба, я попрошу чоловіка подруги.
– Впевнена?
– Так.
…Кран полагодили того ж вечора.
– А ще й загнув про ціну стільки, що навіть добре, що не приїхав! – Павло потім кілька разів повертався до цієї історії, обурюючись поведінкою Василя.
Оксана слухала та погоджувалася. Їй не хотілося перетворювати кожну побутову неприємність на перевірку стосунків.
Після цього вона почала рідше звертатися до Павла. Не демонстративно – просто, якщо могла зробити щось сама, робила сама.
Павло це помітив.
– Ти кудись зникла, – сказав він одного разу.
– Нікуди, – робота, будинок.
– Раніше ти хоч розповідала, що в тебе відбувається.
– Зараз теж розповідаю.
– Ні. Ти була відкритішою.
Оксана не стала сперечатися. Напевно, вона справді стала обережнішою.
І Павло наче відчув, що втрачає те місце, яке встиг зайняти у її житті. Тому став особливо уважним. Писав, дзвонив, приїжджав та оточував її увагою. Кілька разів привіз цукерки до чаю.
– Просто побачив і згадав про тебе.
Оксана солодке не любила, проте Павло швидко з’їв половину коробки.
– У п’ятницю ввечері нічого не плануй, – сказав він, доїдаючи чергову цукерку.
– У мене якраз день народження, але я нічого не збиралася відзначати.
– Свято буде. Хочу тебе здивувати.
– Павло, не треба жодних сюрпризів.
– Довірся мені. На цей раз я все організую.
Оксана посміхнулася. Вона давно не відзначала день народження якось по-особливому. Зазвичай купувала торт, дзвонила подрузі, увечері вони із сином пили чай.
Ніяких ресторанів та вечірок. Але Павло так впевнено говорив про свій план, що вона вирішила довіритись.
З Оленою вона домовилася наперед: подруга забере сина до себе на вечір.
– Ти тільки не відмовляйся, – сказала Олена. – Якщо чоловік обіцяє свято, хай хоча б один вечір сам його і влаштує.
– Подивимося.
У день народження Павло написав їй близько чотирьох:
– Оксан, тільки не переймайся. Мені зараз зателефонували з роботи. Терміново треба виїхати.
Оксана кілька секунд дивилася на повідомлення. Потім подзвонила.
– Ти вже їдеш?
– Найімовірніше, так. Сам не очікував. Там така ситуація, що мені доведеться їхати у відрядження.
– А вечір?
– Я все хотів зробити. Справді. Але зараз уже нічого не змінити. Давай я потім усе компенсую.
– Добре, – сказала вона і подивилася на сукню, яку старанно відпарила.
– Ти не образилася?
– Ні. Працюй.
– Я все виправлю потім. Обіцяю!
Після розмови Оксана написала Олені:
– Я приїду до вас.
За годину вона сиділа на кухні у подруги, а Олена різала святковий торт.
– Ну й опудало! – сказала Олена.
– М’яко сказано.
– Він мені з самого початку не сподобався.
– Такі нині мужики пішли, – посміхнулася Оксана.
– Не всі. Зараз знайдемо тобі нормального чоловіка.
– Де ти його збираєшся шукати?
– В інтернеті. Де ж ще?
Олена відкрила сайт знайомств. У неї зберігся старий профіль, створений ще до заміжжя.
Оксана хитала головою, поки Олена гортала анкети.
– Я зараз знайду тобі пристойну людину, і через рік ти згадуватимеш Павла, як страшний сон.
– Охоче вірю.
Вони переглядали анкети, іноді щось коментуючи. Оксана дивилася на екран без особливого інтересу, поки Олена раптом не припинила гортати.
– Оксано.
– Що?
– Просто подивися.
Оксана глянула на екран: там була фотографія Павла. Під фотографією було написано:
– Шукаю жінку для серйозних стосунків. Люблю дбати, робити приємні сюрпризи. Завжди тримаю своє слово.
Олена подивилася на Оксану і пирхнула.
– Напишу йому.
– Ти впевнена?
– Так. Від свого імені. Він мене не знає, фотографія стара. Подивимося, який він у нас дбайливий.
Вона написала Павлові. Відповідь надійшла майже відразу.
Павло виявився дуже балакучим і зовсім вільним: того ж вечора покликав Олену на побачення в гарний ресторан.
– Я сам все організую. Хочу, щоб тобі сподобалося. Заїду за дві години.
Олена подивилася на Оксану.
– Швидко він. А каже, термінові справи…
– Пиши далі.
Павло докладно розповів, який ресторан вибрав, коли заїде за нею і навіть запропонував заздалегідь вибрати напої. Олена підіграла.
За двадцять хвилин до зустрічі Павло написав:
– Уявляєш, мені щойно зателефонували з ресторану. Вони переплутали бронювання і наш стіл віддали іншим. Я намагався вирішити все, але вільних місць вже немає.
Олена відповіла:
– Може, я сама забронюю столик в іншому місці?
Далі надійшло повідомлення:
– У мене пропозиція краща! Приїжджай до мене, я сам приготую вечерю. Обіцяю, тобі сподобається.
Олена написала йому:
– Вже їду, чекай.
Після цього вона зробила скріншоти та відправила їх Оксані. Тепер усе було зрозумілим.
Олена не стала писати Павлу, що знає, хто він. Зрозуміло, їхати до нього ніхто не збирався. Вона виклала листування у соцмережі, прибравши ім’я та фотографію Павла.
– Дівчатка, скажіть, це тільки зі мною таке трапляється? Чоловік запрошує в дорогий ресторан, розповідає, як усе організував, а за кілька годин до зустрічі з’ясовується, що ресторан нібито переплутав бронювання. Натомість удома він готовий приготувати вечерю сам.
Спершу з’явився один коментар.
Потім другий.
– У мене схожа історія була.
– А мені квіти збирався надіслати. Потім кур’єр нібито переплутав адресу.
– Мені обіцяв майстра. Майстер не приїхав.
– Мені теж казав, що все хотів зробити, але не вийшло.
Олена читала коментарі вголос. Потім з’явилося ще одне листування.
– Дівчатка, це випадково не один і той самий чоловік? Мого Павлом звуть.
Оксана подивилась на екран. Формулювання були майже однакові. Обіцянки – теж. І щоразу щось раптово заважало Павлові виконати те, що він сам обіцяв.
А потім одна жінка написала:
– Теж Паша! Він мені буквально так і сказав: “Я хотів зробити, але не вийшло”.
Олена з Оксаною переглянулись, і їм стало дуже смішно.
***
За кілька днів Павло приїхав до Оксани.
– Я не розумію, що з тобою відбувається, – сказав він. – Ще недавно ти сама казала, що нам варто спробувати.
– Говорила.
– Тоді що змінилося?
– Нічого.
Павло насупився.
– У сенсі?
– Я хотіла.
– Оксано, я серйозно. Ти весь час від мене віддаляєшся.
– Я справді хотіла бути з тобою.
– То в чому проблема?
– Не вийшло, не зрослося, – обставини підвели. Треба ж, яка невдача! Я дуже хотіла, але…
– Так стосунки не будуються!
Оксана подивилась на нього.
– Зрозумів це, перебравши купу дівчат, але ні з ким не прокотило?
Павло нічого не відповів, тільки почервонів.
– Дуже зручно, – сказала вона. – Можна з три короби пообіцяти. А потім просто сказати, що не вийшло. Але ж головне увага, так? Може прокотить!
– Я був готовий тебе взяти з дитиною! Я справді збирався зробити для тебе все! – роздратовано сказав він.
Оксана кивнула головою.
– Знаю, Павло! Тільки ти так, як збирався, жодного разу і не зробив! Тож вільний, – прощавай!
Навіть не знітившись, він окинув її презирливим поглядом і незворушно вийшов із квартири, навіть не попрощавшись. Пішов, мабуть, іншим панянкам вішати локшину на вуха…
Як ви вважаєте, що це, – занижена самооцінка, бажання бути потрібним, чи діагноз? Залишайте свої думки в коментарях, ставте вподобайки!
