Так сталося, що я з’явилася на світ у неблагополучній родині. Хоча я й не мала належного виховання, та вважаю, що виросла я порядною людиною. Запитаєте, в чому моя порядність?
Я дбайливо ставлюся до речей, добра і чесна з людьми, ніколи не скривджу і не зраджу своїх коханих, та рідних. Я не з чуток знаю, який біль можуть завдавати рідні люди, бо на собі все це відчула.
Але мені не зрозуміло інше, чому люди довкола, не мають жодного співчуття, розуміння, та елементарної поваги?
Коли я приїжджаю до рідного села, на мене всі тицяють пальцем. Складається таке враження, що у мене або роги прорізалися, або пика сажею забруднена!
Особливо місцеві бабці мене бентежать. Йдеш вулицею, а тобі в спину різні непристойності летять, і не пошепки, а на всю горлянку. Звісно, що я чую кожне бридке слово.
Вся справа у моїй родині. Я у мами з’явилася дуже рано, ще коли вона навчалася у дев’ятому класі. По селі ходили чутки, що у неї діти з’являються “незрозуміло від кого”.
Я тільки не розумію, я то тут до чого? Я ж не стукалася, щоб мене пустили на світ божий! А батьків, як відомо, не обирають! Маячня якась!
Знаю точно, що в мене є ще три брати та сестра. Я щодня намагаюся відшукати їх, але поки що вдалося знайти зв’язок лише з двома. Братів доля теж не балувала.
Василь живе в Трускавці, винаймає квартиру в хрущовці, постійної роботи не має. Його виховувала батькова бабуся, бо матері він теж не знав. Інший брат, Максим, мабуть, найменший за усіх нас, живе з батьком, та навчається в ліцеї.
Нас сильно розкидало країною, а можливо й світом. Мами своєї я майже не пам’ятаю, бо коли мені було п’ять років, я потрапила до дитячого будинку.
З дитинства пам’ятаю, що я завжди була голодна, брудна, і холодна. Батька свого я навіть не пам’ятаю, бо чоловіки у матері не затримувалися, вона їх міняла, як перчатки.
Я уже понад двадцять років приїжджаю у село, де мені судилося з’явитися на світ. І всі ці двадцять років відбувається те саме, що й завжди – люди згадують минуле, тицяють у мене пальцями, та пригадують “далеке минуле”.
Невже діти повинні відповідати за вчинки своїх батьків? Складається таке враження, що це я вела розгульний спосіб життя, та жодного чоловіка не проминала!
Сьогодні почула, як жінка по сусідству говорила з подругою:
– Так, це ж її дочка. Ой, пам’ятаю, яка ж вона була блохаста, а як же від них смерділо! Фу, гидота!
Я рада, що змогла вибратися з цього жаху, шкода тільки, що люди досі не розуміють, які брудні в них язики, довга пам’ять, та образлива мова! А ви як вважаєте, діти повинні відповідати за гріхи своїх батьків?
