Чоловік пішов із життя рано, коли нашому синочку не було і 3 років. Він потрапив у моторошну аварію, після якої люди не виживають. Тому мені довелося самій ростити, та виховувати дитину. Не знаю, в кого пішов наш малюк, але в дитинстві він був бешкетником.
Мене постійно викликали до директора школи, а класний керівник вичитувала за те, що мій син – найдурніший, і самий відсталий учень в класі. Школу він закінчував важко. Після, я ледве змусила його відучитися в коледжі, щоб здобути хоч якусь освіту. Йому не вистачало чоловічого виховання.
Синочок категорично відмовлявся мене слухати, й всі свої вчинки виправдовував тим, що він виріс без батька. Мені було шкода своєї дитини, тому я ставилася до цього поблажливо. А даремно. Ішов час, а Павло залишався такою ж шкідливою і капосною дитиною, як і раніше. Хоча йому й було 25 років. Він довго ні з ким не зустрічався: просто заводив стосунки на кілька тижнів, чи днів.
Нормальної роботи він не мав. Син часто перебивався, від одного заробітку, до іншого. На своє виправдання говорив, що ти ж працюєш, і зможеш прогодувати нас обох. Тому мені доводилося працювати цілими днями, щоб утримувати нас. Ближче до свого 30-річчя Павло познайомив мене з дівчиною і заявив, що хоче з нею одружитися. Я зраділа його словам, адже чекала на це дуже довго.
Особливо придивлятися до невістки я не стала, бо боялася, що через мою прискіпливість і вона втече. За пів року діти розписалися, і ми стали жити втрьох. Я чекала, що ось-ось в мене з’являться онуки. Але час минав, а онуків так і не було. Вони не поспішали обтяжувати себе турботами, та вішати на себе ярмо батьківської відповідальності.
Молодята хотіли пожити для себе. Спочатку я нічого не говорила їм, але через пару років почала капати на мізки, й не дарма. До свого 34-річчя невістка подарувала мені онука. Щоб убезпечити дружину сина від домашніх справ, я вирішила все звалити на себе.
Мало того, що я позмінно працювала в лікарні медсестрою, так і вела все господарство: прала, прибирала, готувала їсти. Крім того, я намагалася приділити час онуку. Ми часто гуляли з ним на вулиці, я його сама купала та годувала. У невістки молока не було, тому ми купували спеціальне дитяче харчування в аптеці.
Син особливого кохання та уваги своєму чаду не виказував. Він міг прийти з роботи, просто поцілувати малюка, та піти до себе в кімнату відпочивати. Я дивувалася його поведінці, але нічого не говорила. Для таких розмов у нього є дружина, нехай і розмовляє з ним. Але невістці було байдуже, що тато неуважно ставиться до свого первістка. А згодом і вона почала ставитися до малюка, так само як Павло.
Коли онукові виповнилося 2 роки, невістка вирішила віддати його в садок. Я довго сварилася з молодими батьками, щодо цього, але вони не хотіли мене слухати. У результаті: онук не протримався й одного тижня у дитсадку, як зліг у лікарню із запаленням легенів. Невістка не захотіла з ним залишатися, тому мені довелося два тижні пролежати на лікарняному ліжку з хлопчиком.
Коли я повернулася з малюком з лікарні, сина та невістки не було дома. Я вирішила їм зателефонувати, але мені ніхто не відповів. Вони з’явилися додому за три доби. Виявляється, весь цей час подружжя гостювало у своїх друзів. Звичайно я їм влаштувала скандал, й заявила, що більше ні в чому не допомагатиму їм, і нехай як хочуть, так і живуть.
Понад тиждень я жила у своєї сусідки: хотіла провчити дітей. Але мій план не спрацював. Після повернення у свою квартиру, я зазнала фіаско. На кухні стояли гори немитого посуду, у ванній лежали гори брудної білизни, квартира перетворилася на смітник. У холодильнику я не знайшла нічого їстівного, хіба що пачку майонезу та банку оливок, що завалялися.
Поглянувши на цю картину, мені стало страшно. Я одразу побігла до садка, і забрала звідти онука. Його нянечка поскаржилася мені, що батьки зовсім не стежать за ним. Мені довелося просити вибачення у цієї жінкои, та пообіцяти, що все візьму під особистий контроль. Після приходу додому, я привела все до ладу: покупала онука, нагодувала його, і поклала спати.
Потім я вирішила зателефонувати до сина. Він підняв слухавку і сказав, що не може зараз говорити. Увечері ніхто з батьків так і не прийшов. Вони обидва вже знали, що я забрала їхнього малюка з садка, тому й вирішили не приходити. З’явилися горе-батьки тільки під ранок, і стан їх бажав би бути кращим.
Мені стало настільки шкода свого онука, що навіть не передати словами. Він не заслуговував на таких батька і матір, яким до нього байдуже. Тому з цього моменту я дала собі обіцянку, що поки жива, докладу максимум зусиль, щоб виростити хлопчика. Я добровільно стала нянькою для свого онука. Але як перевиховати сина з невісткою, навіть не уявляю. Можливо хто дасть пораду?
