Я, стоячи біля кухонного столу, одну за одною била об підлогу тарілки. Михайло з розгубленістю та здивуванням дивився на мене.
– Як ти міг? – Мій голос тремтів від гніву. – Щоразу одне й те саме! Свекрусі ми даруємо дорогу шубу, а моїм батькам дешевий чайник! Це ти, називаєш, справедливістю?
Михайло, відчувши свою провину за скандал, що вибухнув, спробував заспокоїти мене:
– Поля, вгамуйся, прошу! Сусіди зараз поліцію викличуть, вирішивши, що я на тебе підняв руку.
– От і чудово! Запитаємо у них, наскільки ти справедливий, стосовно моїх батьків! – Я ніяк не могла вгамуватися.
– Давай без істерик! Заспокойся та видихни! Нічого страшного не сталося. Ми просто хотіли зробити мамі приємне…
– Тобі ніколи не спадало на думку, що мої батьки теж заслуговують на увагу? Вони ж для нас стільки зробили!
– Ти навіть не уявляєш, скільки вони переживали за мене, коли я була маленькою. А тепер ти їм такий подарунок робиш? – Ображено промовила я.
Михайло засмучено зітхнув, досадливо підтиснув губи, й сів на стілець.
– Я розумію, що тобі прикро за тестя та тещу. Але зрозумій, моя мама завжди мріяла про таку шубу. І потім, твій батько сам сказав, що йому нічого не потрібно…
– Так, але ж це не означає, що ми повинні ігнорувати їхні почуття! Уяви собі, як було б твоїм батькам, якби ми подарували моїй матері щось дороге, а твоїй – дрібницю?
Михайло на мить задумався, а потім подивився на мене, і нерішуче пробасив:
– Можливо, ти маєш рацію. Просто мені здавалося, що твоя родина буде рада будь-якому подарунку. Спробуймо виправити ситуацію. Що б ти хотіла подарувати своїм батькам?
– Дякую, Мишко. Це вже краще. Купімо їм щось, справді гарне. Наприклад, новий телевізор. Вони давно мріють про нього, – задоволено усміхнулася я.
– Чудова ідея. Днями поїдемо обирати, – кивнув у відповідь чоловік.
Побачивши, що мій гнів вщухає, Михайло трохи розслабився, та обійняв мене:
– Звісно, мила. Ми все зробимо правильно.
Однак несподівано до мене дійшли слова чоловіка, сказані раніше, що мої батьки раді будь-якому подарунку.
– Чому ти сказав, що моїм татові та мамі зійде, хоч що? – Запитала я, насупившись.
– Ну, вони у тебе прості люди, й дякують за будь-яку дрібницю, а моїм важко догодити, – швидко пояснив Михайло.
– Он, як! Цікаво! Тобто перед твоїми треба розпинатися, а моїм і рвана шкарпетка піде? – нервово захихотіла я.
Було очевидно, що слова чоловіка припали мені зовсім не до вподоби.
– Чому ти так кажеш? Ні, річ не в цьому. У мене ще складається відчуття, що твої не розуміють ціну подарункам, – сказав Михайло.
– У якому сенсі?
– Ось мама з татом берегтиме дорогий подарунок, а тесть і теща – ні, – знизав плечима чоловік.
На цій ноті наша розмова закінчилася. Через кілька днів я нагадала чоловікові про дану обіцянку.
У суботу ми вирушили в магазин електроніки. Ми довго вибирали відповідний телевізор, обговорюючи моделі та характеристики.
Нарешті зупинилися на великому екрані з чудовою якістю зображення. Я була задоволена вибором, знаючи, що батьки точно радітимуть такому подарунку.
Коли ми повернулися додому, я відразу подзвонила своїм батькам, щоб повідомити радісну новину:
– Мамо, тату, у нас є для вас сюрприз! Ми купили вам новий телевізор. Він великий та сучасний, ви будете в захваті!
Батьки були приємно здивовані та вдячні. Мій батько, хоч і намагався приховувати свої емоції, явно був радий:
– Доню, дякую! Ми давно хотіли поновити наш старий телевізор, але все відкладали. Це чудовий подарунок! Ми вам дуже вдячні!
Мама Поліни також висловила свою подяку зятю та дочці:
– Дякую, діти! Ви такі дбайливі. Ми дуже раді вашій увазі.
Після цієї розмови я відчула полегшення. Я зрозуміла, що справедливий підхід до відносин з обома сім’ями важливий не тільки для мене, а й для Михайла.
Наступного дня ми відвезли куплений телевізор моїм батькам. Ті були в захваті, особливо коли побачили, який він великий.
Олег Сергійович та Ніна Матвіївна відразу ж почали обговорювати, які фільми та передачі вони подивляться першими.
– Я його зараз встановлю! – Задоволено потер руки тесть, і схопив коробку з телевізором.
– Олеже, обережно! Не впусти! – голосно заголосила Ніна Матвіївна.
Однак у цей момент чоловік не втримав великий телевізор і випустив його з рук. Михайло різко змінився в обличчі, побачивши, як коробка гупнула об підлогу.
– І звідки у вас тільки руки ростуть? – гнівно випалив чоловік. – Ми двадцять тисяч витратили на подарунок, а ви…
Олег Сергійович від подиву розкрив рота і, не моргаючи, дивився на розлюченого зятя.
– Ти чого на мене репетуєш, як різаний? Ви подарували, і дякую! Решту – тебе хвилювати не повинно! – гаркнув на чоловіка тесть.
– Ось про це я й казав! – Михайло з розчервонілим обличчям повернувся до мене. – Твої батьки нічого не цінують, і до всього ставляться недбало, тому більше жодних дорогих подарунків для них не буде!
– Забирай! – крикнув за його спиною Олег Сергійович. – До біса ваш телевізор! Бач, як він заговорив…
– Тату, – Я звернулася до батька, – ти міг би бути й обережнішим!
– Тьху на вас! – відмахнувся він від мене. – Забирайте подарунок, та провалюйте! Бракувало ще, щоб у сімдесят років мене за телевізор відчитували!
Михайло мовчки схопив коробку з телевізором, і поспішив на вихід. Я вийшла слідом за ним. Дорогою додому чоловік пиляв мене за те, що я вмовила його на дорогий подарунок.
Однак, коли ми дісталися своєї квартири, та відкрило коробку, з’ясувалося, що з телевізором нічого не трапилося.
На цьому ґрунті у нас знову трапилася сварка. Я відчитала його за те, що він учинив скандал у батьків, і посварив мене з батьком.
У результаті чоловік визнав свою провину, і наступного дня знову повіз тестеві та тещі телевізор.
Спочатку йому довелося вибачитися перед ними. Олег Сергійович не хотів приймати його, бо сердився на зятя, але потім таки заспокоївся.
Разом із Михайлом він акуратно повісив телевізор на стіну, і вся його образа відразу зникла.
А мій чоловік усвідомив для себе один момент, що не потрібно переживати за долю подарунків, які даруєш іншим. Бо це невдячна справа!
