Вийшла заміж у 24 роки, чоловік на 8 років старший (прожили 3 роки). Майже одразу почалися такі проблеми, випливли старі та з’являлися нові борги. Він брав під розписку, влазив у дрібні позики під величезні відсотки (у банках йому вже давно кредит не давали), шукав людей, які купували у нього мобільні телефони або планшети, які він брав на виплат.
Спочатку намагалася допомогти, гасила дрібні позики, віддавала із зарплати потроху борги, але це як снігова куля, мій уже колишній чоловік так і не зупинився.
Він ховався, міняв номери телефонів, відключав телефон, і колектори почали діставати мене, просто дзвонили, знаходили через соціальні мережі. Все одно приємного мало, жила в постійному страху, могли вибити двері, тому що чоловік, якщо вони починали дзвонити в неї чи стукати, не відкривав.
Почала боятися всього, перестала спілкуватися з друзями та подругами, бо таке розповісти нікому не могла, навіть батькам своїм та сестрі нічого не говорила. При тому, що у нього заможні батьки, але їм вже набридло його витягувати з цих проблем і вони не допомагали.
А потім настала точка кипіння. Після чергового нервового зриву, я пішла. Просто мовчки, не попереджаючи чоловіка, повернулася до батьків. Спочатку було дуже важко, думала як він там, ледве трималася, щоб не подзвонити йому.
А через пару місяців відпустила, стала спокійно спати, подала на розлучення, колекторам і кредиторам відповідала, що не живемо разом і розлучаємося, всі від мене відстали.
Почала знову спілкуватися з друзями та просто людьми. Через два тижні після розлучення познайомилася з хлопцем, через рік вийшла заміж та щаслива.
Згадую минуле життя і мені соромно, що я дозволила на собі так їздити, що три роки я «дівчинка після університету» годувала, одягала дорослого мужика, терпіла ці витівки, мої батьки, і навіть близькі подруги, так і не знають причини розлучення.
Так що в таких випадках треба йти не думаючи, ніяке кохання цього не витримає, тим більше що в нього це просто паразитизм.
