Я поїхала з дому, коли мені виповнилося сімнадцять років. Вступила до інституту, почала вчитися. Додому приїжджала лише на канікули та у свята. Потім вийшла заміж. З’явилася своя сім’я, свої турботи по дому та роботі. Приїжджала в рідні краї дедалі рідше.
Моя молодша сестра Антоніна після школи нікуди не поїхала, лишилась у рідному селищі. Заочно вивчилася на бухгалтера, вийшла заміж. Незабаром розлучилася, та жила з батьками. Батьки мої завжди мали велике господарство. Тато був не любитель безпритульно проводити вільний час – постійно щось робив, без роботи не сидів жодної хвилини.
Двір наш ніколи не пустував. Були в ньому і корови, і вівці, і свині. А вранці на всю вулицю було чутно півнячий спів. Після виходу на пенсію, тато ґрунтовно зайнявся садівництвом, та бджолами. У саду з’явилося десятка півтора нових фарбованих вуликів.
Мама, вийшовши на пенсію, теж не сиділа, склавши руки. На її плечах був догляд за домашньою живністю, та городом. Сестра Антоніна, звичайно, теж допомагала по господарству, але остільки, як то кажуть, оскільки. У неї була робота, та особисте життя.
Заміж Тоня більше не збиралася, дітей теж не було. Щороку їздила на курорти, насолоджувалася життям. Чотири роки тому батька раптово не стало, відірвався тромб.
Залишилися його бджоли, та молодий сад. Бджіл, звичайно, продали в перший же рік, але господарство ще залишалося. Мама не могла сидіти без діла, робота її відволікала від сумних думок. Постійний клопіт не залишав часу на сльози та жаль.
Але хай там як, мама помітно постаріла після тяжкої втрати. Хоч і бадьорилася, але роки брали своє. Взимку минулого року стало їй зле. Я, звичайно ж, примчала за першим покликом, і забрала її до себе. В обласній лікарні вона пройшла обстеження.
Нічого серйозного лікарі не виявили. Порадили більше відпочивати, та менше нервувати. Але, на жаль, у березні мами не стало. Два найсильніші інсульти не залишили шансів на життя.
Жодної розмови про подальше життя, та про поділ майна, у нас із сестричкою не відбулося. Було не до того, горе давило. Ще вчора батьківський будинок був опорою та радістю ,та ось – спорожнів. Немає в ньому ні тата, ні мами. Дуже важко та гірко. Минуло пів року.
Треба було вступати в спадкові права. Тоня зателефонувала мені, та попросила приїхати. Але я не поїхала. Тоді мені було не до спадщини. Та й про яку спадщину мова, я ж не жебрак, щоб ділити з сестрою рідний нам дім. Я відмовилася вступати у спадкові права, і більше не турбувалася з цього приводу. А даремно…
Наше селище колись, було дуже великим, але згодом почало згасати. Багато моїх земляків потихеньку почали переїздити в інші місця, переважно в обласний центр, де можна було влаштуватися на хімічний завод.
Проходила я якось увечері повз прохідну заводу, мене і гукнули. Однокласниця моя, Галя гукнула. Зраділа я їй. Зайшли ми з нею до кав’ярні. Поговорити обом хотілося, згадати школу, життя молоде, новинами про рідні місця поділитися. У Галі мама у селищі нашому живе.
Однокласниця часто до неї їздить.
Сіли за столик, почали ділитися накопиченими за роки новинами. Галя мені поспівчувала, що немає моїх батьків. Запитала, чи буваю я на батьківщині. Чи знаю, як сестричка моя поживає.
– Так, – відповідаю, – передзвонюємося іноді, але не їздила давно.
Галя подивилася якось недовірливо і каже:
– І навіть на новосіллі у сестри не була?
– На якому новосіллі? – питаю.
– Як, на якому? – дивується Галина. – Хіба не знаєш? Тоня, твоя сестра, будинок купила у райцентрі , та машину нову. Ти що, однокласниця, прокинься! Так і тебе продадуть, а ти не дізнаєшся, що продана. Ну ти й даєш!
Додому, після зустрічі з Галею, я прийшла сама не своя. Як будинок? Як машина? А де гроші взяла? А чому я не знаю?
Подзвонила Зіні, вона теж моя однокласниця. У райцентрі в Ощадбанку працює. Розповіла їй все. Вона вислухала і каже:
– Ти, Риммо, щось про таємницю вкладів знаєш?
Я прямо благала:
– Подруго, але ж я нікому не розповім, що це ти мені…
Вона помовчала, потім, крізь зуби:
– Незадовго, як мати до тебе переїхала, переказ був на 900 тис.грн. Все, більше нічого не знаю.
І зв’язок перервався.
Я голову руками обхопила і сиджу, як дурна: «900 тис.грн переказала сестрі, значить? Ось воно виявляється як! А я, простачка, відмовилася від спадщини. Нічого мені не треба було. А мене он як кинули!
Звичайно, кому він потрібний старий будинок. Новий – краще. І машина нова – краще, ніж стара. Дякую, сестрице! Дякую, мамо! Я матір доглядала в старості, а гроші були переказані сестрі! Як так? Що робити?
