Моє сімейне життя склалося не дуже вдало, з чоловіком у нас складні відносини. Моя єдина радість – маленька дочка. Наша сім’я живе окремо від батьків. З усіма ми в хороших відносинах, але відносини зі свекрухою не склалися. Вона прикидається бідною, тільки насправді цілком забезпечена жінка. На рідну внучку мама чоловіка постійно шкодує гроші. Напевно, це через те, що вона не вірить в наше майбутнє з чоловіком, ось і не хоче даремно гроші витрачати. Дійсно, навіщо їй витрачати гроші на дитину, яка, можливо, скоро стане “колишнім” родичем.
У неї своє господарство, і живе свекруха одна. Крім сина, у неї є молодша улюблена дочка, та й онуків свекруха обожнює. Я доросла людина і розумію, що спілкування зі мною не доставляє свекрусі радість. А дитині не вистачає турботи і любові рідної бабусі. Інші бабусі були б раді провести літо в селі з рідними онуками, тільки не наша. Вона ніколи не кликала мою дочку в гості. Чоловік три рази відвідував її з нашою дочкою.
На день народження внучки свекруха обмежується привітаннями по телефону. З перших хвилин вона скаржиться на маленьку пенсію, через яку не може подарувати їй подарунок. У той час як іншим своїм онукам вона дарує розкішні костюми та іграшки. Все видно в соцмережах. Звичайно, рідна дочка миліше, та й живе поруч. Але ж мій чоловік теж її син! Один раз вона навіть по телефону нашу дочка не привітала з днем народження. Я цього не розумію, невже так складно зателефонувати?
Нещодавно доньці виповнилося 10 років, перший ювілей все-таки. За всі ці десять років свекруха вперше вирішила надіслати внучці подарунок. Сказала, що свинку продала і змогла собі дозволити … Добре, чекаємо. Коли відкрили посилку, видчувся запах секонд-хенду, специфічний такий, його ні з чим не переплутаєш. З розміром, зрозуміло, не вгадала.
Неприємно так. Дочка засмутилася, з усією посилки більш-менш нормальним виглядав один светр. Светр я постаралася випрати, щоб позбутися від неприємного запаху, а все інше довелося викинути. Дочка категорично відмовилася носити те, що відправила їй бабуся.
Найсмішніше те, що серед цих ганчірок була маленька баночка полуничного варення. Це з усіх плантацій свекрухи! Коротше кажучи, ця посилка засмутила і мене, і доньку. Я обурилася і розповіла все чоловікові, він, природно, став на бік матері.
Я сказала, що краще б вона взагалі нічого не надсилала, як і всі ці роки. А чоловік сказав, що посилка від чистого серця. Хіба це подарунки? Дочку шкода, вона чекала, що її привітають по-людськи. Для свекрухи наша дочка ніколи не стане справжньою онукою. Хіба можна так ставитися до рідних онуків?
Звичайно, справа ж не в подарунках, а в увазі. Найприкріше, що бабусі немає діла до рідної внучки. Адже великим щастям для дитини було б запрошення в гості. Навчити внучку ліпити вареники або дати їй погодувати курчат – це безкоштовна радість. Хіба можна позбавляти дитину теплих спогадів про дитинство? Хіба дитина винна, що у дорослих не склалися стосунки?
