Я думала, що таке буває лише у кіно. Виявляється, що в житті повно безсоромних людей. Мені 27 років, мама мене практично з народження виховувала одна. Підіймала на ноги також без сторонньої допомоги.
З татом вони познайомилися на сільській дискотеці. Він гарно залицявся до мами, був ввічливою і дуже приємним чоловіком.
Якимось чином йому вдалося причарувати навіть мою бабусю, маму мами – вона повірила, що Іван буде чудовим чоловіком для її дочки.
Власне, за словами матері, тато у перші роки їхнього спільного життя був ідеальним чоловіком. У непростий час (90-ті) він знаходив можливість дивувати маму дорогими подарунками та балувати подорожами на море.
Через 3 роки після весілля мама дізналася, що чекає дитину. Вона – колишня спортсменка, тож спланувати дитину їй було складніше. Мама дуже чекала на мене, тому з жіночої консультації одразу побігла додому, щоб порадувати батька.
Він не був у особливому захваті від того, що стане татом, але розумів, що рано чи пізно доля батька його наздожене. З того часу він змінився. Мама розповідала, що він почав грубо з нею поводитися, перестав дивувати подарунками, про поїздки взагалі забули.
Я зʼявилася недоношеною та примхливою дівчинкою, а тато не міг винести плач дитини. Він постійно збігав з дому і бувало так, що ночував десь у друзів. На той момент у мами вже не було батьків, тому їй довелося викручуватися зі мною.
За місяць, до мого першого дня народження, тато пішов назавжди, залишивши мамі записку. Сказати, що нам було важко, я краще промовчу. Мама орала, як проклята, щоб прогодувати мене та себе.
Як би не було нам складно, але до батька вона ніколи не зверталася за допомогою, а сам він не виявляв ініціативи, хоча жив кілька років в одному місті з нами. У школу, на бальні танці, на випускний – скрізь мама справлялася самотужки, споряджаючи мене як належить.
Вона багатьом пожертвувала, аби я не почувала себе обділеною – я дуже вдячна мамі за все. Тато весь час навіть не намагався вийти зі мною на зв’язок. Я думала, може, його мама чимось образила, що батько ігнорував існування власної дочки.
У 18 років я сама його розшукала, щоб зустрітися і дізнатися про його версію минулих подій. Однак він відмовився, посилаючись на те, що живе закордоном. До себе він, звичайно, мене не запросив і не сказав, коли він приїде в Україну.
Я не сумувала за татом, бо зроду не знала його любові та турботи. Тому я щасливо забула про нього та продовжила будувати кар’єру. Я обожнюю бальні танці з дитинства, і у дорослому житті, я непогано реалізувала себе в цьому напрямку. Рік тому я відкрила приватну танцювальну школу, де навчаю дітей.
Місяць тому мені зателефонував чоловік із незнайомого номера і представився що він знайомий батька. Він сказав, що батько живе зараз у нього, бо є безхатько. За подробицями він попросив звернутися безпосередньо до тата і дав його номер. З татом я домовилася про зустріч, де дізналася подробиці його життя.
Після розлучення з мамою він довгий час жив один. Потім познайомився із жінкою, яка планувала переїзд до Ізраїлю зі своїми дітьми. Так вийшло, що вони разом почали жити там: тато влаштувався працювати на завод інженером-технологом і отримував непогану зарплату.
Вона підробляла у місцевій пекарні, але основну частину часу проводила вдома. Спільних дітей в тата та його нової дружини не було, зате вони змогли придбати просторий будинок на березі моря.
Батько не мав ізраїльського громадянства, тому вони вирішили записати нерухомість на дружину. Він їй довіряв як собі. Але рік тому вони сильно посварилися, і батькова дружина вигнала його з дому без копійки в кишені.
Вони не були зареєстровані офіційно, тож довести свою причетність до купівлі житла тато не може. Кілька місяців він жив то у знайомих, то на вулицях.
З роботи його звільнили – колишня дружина постаралася і там. Тато зрозумів, що не може більше продовжувати таке життя і повернувся на батьківщину. На квиток йому позичили гроші друзі з минулої роботи. Він їм винен досі.
В Україні в нього практично нікого немає – троє друзів, два з яких відмовили у підтримці. Один дав притулок на три місяці, але термін добігає кінця. Загалом, татові ніде жити та нема на що існувати. На наших заводах платять копійки, а йти в охорону чи різноробом він не хоче.
Тато просить допомогти йому – дати гроші на перший час, щоб він не помер з голоду і міг купити пристойний одяг. Все, що він мав, він залишив за кордоном. Я розумію всю абсурдність ситуації, що склалася зараз.
Чисто по-людськи, мені шкода батька. Але свого часу він вчинив підло щодо мене і моєї мами. Тата не хвилювало, на що існуватимемо ми з мамою – думав він тільки про себе.
То чому зараз я повинна відчинити для нього свою душу та гаманець?! Звичайно ж, я не дам йому жодної копійки. З принципу! Нехай сам вибирається з того болота, куди сам і забрів: мені з ним точно не по дорозі.
