Згадую своє дитинство із жахом. Ні, мої батьки не пили. Все набагато гірше. Моя мама – тиран. А тато просто шкодував її, і нас із сестрою не хотів кидати.
Мама зовсім неврівноважена людина, постійно сварки та крики в будинку, через дрібниці вибухав скандал. Через те, що вона ревнувала тата, у нас ніколи не було друзів, до нас ніколи не приходили гості. Вона завжди боялася, що тата хтось відведе, спокусить.
Тато важко працював на будівництві допізна, і вона часто брала нас із сестрою, щоб зустрічати тата біля дверей його роботи. Вона контролювала де йому працювати, з ким спілкуватися. Футбол та похід на рибалку, йому треба було, заслужити.
Він переробляв удома всю роботу, прав, колов дрова на зиму, копав город, годував живність. Всі гроші віддавав мамі, і вона витрачала на свій розсуд. Потім завжди казала, що він їй ніколи нічого не купив.
Нас із сестрою трохи що, одразу сварила. Їй завжди було байдуже, що ми хочемо, їй було тільки важливо, що про неї подумають люди. Ми з сестрою росли заляканими. Тато не міг захистити нас, мама не дозволяла йому втручатися у виховання. Не знаю, як тато взагалі із нею жив.
У дитинстві я не розуміла, що це не нормально. Тільки коли я підросла, пішла у 16 років працювати, почала спілкуватися з людьми. Нікому з родичів ми з сестрою ніколи не говорили, що діється у нас у сімʼї, адже мама погрожувала віддати нас до дитячого будинку. Цього я боялася найбільше.
Адже мама казала нам, що, крім неї, ми нікому не потрібні. Часто вона виганяла тата спати надвір, через те, що йому затримують зарплату, або він подивився і привітався із сусідкою. Відразу вигадувала, що у тієї сусідки невиліковна хвороба, і що їй кілька місяців лишилося жити.
Сама мама через свій характер ніколи ніде не працювала. І нас із сестрою навчала, що нас повинні знайти вдома, взяти заміж та всім вас забезпечити. Про те, щоб здобути якусь освіту, навіть не йшлося. Я записалася в автошколу та отримала права, навіть не сказавши їй.
Ледь що, у неї буває непритомність, і вона каже: «обіцяй мені, що не підеш туди, а зробиш, як говорю тобі я». Щойно пообіцяю їй, одразу проходить все. Зараз я вже розумію, яким маніпулятором вона була і є.
Ми з сестрою вийшли заміж за перших зустрічних, щоб скоріше уникнути її опіки. Нині у нас свої сім’ї, діти. Але ми з сестрою не можемо пустити до неї дітей, адже вони проговоряться, що ми були на озері і дитину вкусила п’явка. Або щось у цьому роді. Вона буде одразу в істерії, які ми погані мами, якщо ведемо дітей на озеро.
Нас вчила, що світ небезпечний. Ми ніколи не були на каруселях, не вміємо плавати, нам не дозволяли заводити кішок та собак, мама одразу їх викидала. Подруг у нас теж не було, не можна було. У кожній самотній жінці мама бачила суперницю, боялася, що заберуть нашого тата.
Ми тата дуже любили. У ньому було стільки тепла, доброти! З ним я могла поговорити до душі. Запитувала, що робитимемо далі, він казав, що мама заспокоїться і все буде добре. Нещодавно приїхала в гості до батьків, а вони знову лаються, і в тата летіла лопата. Так шкода, що стільки років ми жили в страху та болю, і ніхто нічого не міг зробити.
У мене син цього року йде до першого класу, донечці 9 місяців. Я дуже люблю своїх дітей, і як би не було важко в побутовому плані, ніколи не ставитимуся до них так, як мама ставилася до мене. Нехай мої діти матимуть щасливе дитинство.
