Чоловік став пити, п’ятниця, тому вихідні перетворилися на жах. Дітей смикає ні за що: не рівно сидиш, не так тримаєш виделку, боком телевізор дивишся, пройшла босоніж по холодній підлозі – і так кожного дня.
Старшого довбає найчастіше! Особливо полюбляє загадувати йому безліч додаткових завдань з математики! Молодшій відразу вимикає мультик на середині, без розмов, або виганяє з-за столу, навіть, коли вона ще не доїла, або відправляє спати. Діти від нього втомились.
Про мене при дітях висловлюється зневажливо: мізків, як у вашої мами, язик твій поганий, а коли я обурююся його методам виховання,- закрий рота і мовчи. Став заявляти, що ми живемо тут з його милості, хоча квартира в спільній іпотеці.
Наступного дня, як проспиться, ходить ласкавий, лоскоче дітей, молодшу на руках носить. Але гуляти з ними перестав, на заняття водити не його панська справа. Тобто, діти повністю на мені. У молодшої проблеми зі здоров’ям, але він про це чув краєм вуха, а які препарати вона приймає і в якому дозуванні, зовсім не в курсі.
Я дуже втомилася. Постійно на нервах, тому що весь час намагаюся захистити дітей. Якщо втручаюся в його “виховання”, він лютує, і починає зовсім неадекватно себе поводити: вимикає світло на лічильнику, одного разу навіть телефона розбив. Добре, що руки не простягає, але морально тисне, принижує, читає нотації з таким злим обличчям, що жах.
Коли він їздив у відрядження, нам було спокійніше. Можливо на відстані дійсно скучав за нами. По приїзді завжди гуляв з дітьми, та й мені намагався догодити. Нині пів року вже не працює, й від нудьги, мабуть, так “розважається”. Так жити я більше не можу! Хочу розлучитися, але дуже цього боюся!
Планую винайняти квартиру, та піти від нього. Але іпотеку ми виплачуємо сумісно, якщо свою частку він платити не зможе, то це мене втопить. Окрім іпотеки є ще садочок, школа, комунальні платежі, харчі…
Я заїкнулася про розлучення, а він відразу мені повідомив свою позицію, мовляв, ніякого розлучення не буде, що він всіляко мені перешкоджатиме, щоб навіть не смикалася. Погрожував навіть дітей забрати, чого я ніколи не дозволю зробити!
Я розумію, чому він такий герой. У нього батьки не прості люди, тому він має надію, що вони його не залишать напризволяще. Тим паче, що до онуків вони відносяться добре. Кинути все, забрати дітей, та переїхати до іншого міста, теж не варіант.
Я не маю права залишити дітей без квартири, та суспільно нажитого майна. Допомогти мені нікому, батьків не стало вісім років тому, від нещасного випадку. Братів і сестер не маю. Голова іде обертом! Що робити, підкажіть?
