– Женю, ну навіщо нам дитина? – говорила дружина, – адже нам і вдвох добре! Милий, з дітьми стільки складнощів: вони ночами виспатися не дають, за ними потрібен цілодобовий догляд.
– У мене фігура зіпсується, я стану товстою… Ну, воно нам з тобою хіба треба? Давай цю “радісну подію” ще років на шість відкладемо?
…Женя та Юля прожили у шлюбі п’ять років, і спочатку все було, як у казці. А потім Євген став повільно підводити дружину до думки про материнство.
Юля, як могла відтягувала цей момент, а потім несподівано заявила, що про дітей і чути не хоче. Відносини розладналися, пара почала сваритися. Женя опустився до ганебного шантажу, але дружина останні місяці тільки й твердила:
– Женю, ну на який нам здалася ця грудка слини та шмарклів? Безсонні ночі, підгузки, фігура, як у корови, і вічний недосип.
– І це я ще найневинніше перерахувала! Не хочу я, Женю, заради цього молодість гробити. Давай почекаємо!
Для Жені слова дружини пролунали, як грім серед ясного неба. До весілля Юля мріяла про велику родину і запевняла його в цьому:
– Звичайно, любий, у нас буде багато дітей! Як мінімум троє! Але не відразу, гаразд? Трохи поживемо для себе, облаштуємося, а потім діти.
І ось минуло п’ять років після весілля, а Юля раптом заявляє, що вона «поки що» не готова до дітей. Женя, який завжди мріяв про спадкоємця, намагався переконати дружину, що час вже давно настав:
– Юля, ми разом вісім років, із них п’ять – одружені. По-моєму, настав час подумати про продовження роду!
– Ми ж домоглися всього: квартира є, машина є, на декрет і все необхідне для малюка, гроші давно відкладені. Чого ми чекаємо?
– З чого ти взяв, що зараз саме час? – буркнула Юля, – я вважаю, нам треба ще пожити для себе. У мене стільки планів, стільки хочеться встигнути! А дитина в ці плани поки що не вписується. Женю, ну хіба нам погано вдвох? У нас все є! Навіщо нам хтось третій?
– Що означає «хтось третій»? Ти про дитину, як про стороннього говориш? Юль, та коли ж ти дозрієш? – обурився Женя, – я вважаю, що у нормальній родині мають бути діти.
– Я хочу бути батьком, і крапка! Не розумію, чому ти так різко змінила свою думку. До весілля ти казала зовсім інше!
– Та тому, що тобі легко розмірковувати! – Вибухнула Юля, – не тобі дев’ять місяців з животом ходити, не тобі мучитися від токсикозу. І не тобі потім із зайвою вагою боротися!
– Я у спортзалі орала п’ять років! І що, тепер все нанівець? Не хочу я втрачати форму, і від звичного способу життя теж не збираюся відмовлятися!
– Після появи дитини я років на п’ять забуду про друзів, крамниці, і взагалі про нормальне життя! Навіщо це мені потрібно?
– Юля, та всі так живуть! – намагався напоумити її Женя, – нічого страшного, дитина підросте, і ти повернешся до своїх розваг. А я обіцяю допомагати у всьому!
– Женю, давай повернемося до цієї розмови за п’ять-шість років. Добре? Нині я не готова! Я не хочу з тобою лаятися, просто зрозумій і прийми мою думку.
– Зрештою, це моє тіло, і я сама маю право вирішувати, що з ним робити. Занапастити я його точно не хочу!
Спочатку Женя намагався переконати дружину різними способами. Вони разом дивилися фільми, в яких розповідали історії про щасливе життя з дітьми, багато гуляли в парках та поряд із дитячими майданчиками.
Женя навіть намагався залучити дружину до піклування про новонародженого – у його дальньої родички щойно з’явилася четверта дитина, і він постійно возив Юлю до них у гості.
Але Юля не виявляла ніякого захоплення, і Женя бачив, що їй навіть неприємно торкатися малюка. Материнський інстинкт у неї був зовсім відсутній.
Перепробувавши всі способи, Женя вирішив піти на крайні заходи й поставив питання руба:
– Юля, якщо ти не хочеш від мене дітей, нам не по дорозі! Давай розбігатися. Кожен із нас піде своєю дорогою. Ти знайдеш того, хто розділятиме твої погляди, а я… Я не залишуся сам.
Юля злякалася, адже про розлучення вона не думала. Вона працювала з дому, і Женя їй помагав. Після розлучення доведеться шукати нову роботу та квартиру.
– Женю, постривай! – благала Юля, – навіщо ти так кажеш? Яке розлучення? Невже ти готовий втратити мене через таку нісенітницю?
– Юля, це не нісенітниця! – відповів Женя, – я виріс у повній сім’ї, у мене є брати та сестри. Я вважаю, що шлюб без дітей приречений. Ми витрачаємо час.
– Якщо ти не хочеш дітей, то навіщо бути разом? Я не розумію, чому ти так довго обманювала мене. Я питав тебе про дітей до весілля, і ти завжди казала, що хочеш! А тепер раптом з’ясовується, що це не так. І все через страх потовстішати. Це просто смішно!
– Женю, але чому не можна просто жити на своє задоволення? Дитина – це величезні витрати. Нам доведеться у всьому собі відмовляти. Тобі – нічого, а мені доведеться повністю змінити свій спосіб життя!
– З дитиною нікуди не з’їздиш, з дому не вийдеш! Цілодобово потрібно бути поруч. Безсонні ночі, одвічна втома. Я до цього не готова. Невже це важко зрозуміти?
– Та я тобі няню найму! І хатню робітницю! Батьки допоможуть! Яка проблема? – Вигукнув Женя, – проблема у твоєму відношенні до дітей! У тебе в очах немає жодної краплі ніжності! Юлю, розкажи, чого ти хочеш насправді? Яким ти бачиш наше майбутнє?
Юля не наважилася зізнатися, що дітей у її планах немає, й не буде. Вона хотіла жити на втіху, витрачати гроші на подорожі та дорогі речі, а для цього їй потрібен був чоловік, який би все це оплачував.
І хоча Юля відчувала до нього теплі почуття, фінансове питання для неї було далеко не на останньому місці.
Підтримки вона ні в кого не знайшла. Тітка прямо заявила:
– Юля, ти поводишся огидно! Зовсім сором втратила! Забула, що одружена! Тягаєшся по барах, поки чоловік працює! Припини ганьбити нашу сім’ю!
– Тітко, та що я такого роблю? Женя знає, куди я ходжу. І не кожен день! Почнуться вихідні – і все, я вдома невилазно! Не лайте мене, краще пораду дайте.
– Ми з Женею постійно лаємось через дітей. Він хоче, а я не хочу. Навіщо це мені зараз? Може, ви з ним поговорите? Він вас поважає, може послухає?
– Не буду я з ним говорити! – відрізала тітка, – я вважаю, він має рацію. Тобі давно час стати матір’ю! Ось тоді в тебе мізки на місце і встануть!
Юля не збиралася відступати від своїх принципів. Зрештою, це її тіло і вона ним розпоряджається. Щоб відволікти чоловіка, вона вирішила вдавати, що на його умови згодна. Якось вона демонстративно викинула пачку і заявила:
– Гаразд, Женю, я згодна! І я готова подарувати тобі дитину! Але з однією умовою: виховуватиме його няня! А я займатимусь своїми справами!
І Женя повірив. Але Юля продовжувала таємно приймати пігулки, а щоб приспати пильність Жені, вона кілька разів водила його до знайомого лікаря. Той розводив руками та радив їм набратися терпіння.
– Я не бачу жодних проблем. Просто розслабтеся! Забудьте про дитину на якийсь час! Знаю безліч випадків, коли після довгих років безпліддя пари відпускають ситуацію – і все виходить природним шляхом!
А через пів року Юлю наздогнала та сама несподіванка, якої вона так боялася: захист дав збій, і тест показав дві смужки! Юля розгубилася: що тепер робити? Народ жувати, чи що? Занапастити своє життя, яке стільки років вибудовувало?
…Чоловік у ванну зазирнув несподівано. Юля спробувала сховати тест за спину, але було пізно.
– Що це у тебе? – Запитав Женя, підходячи ближче.
Юля мовчала, опустивши голову. Женя вихопив тест із її рук.
– Юлю! Невже? В положенні! Боже мій, я стану батьком! – Він підхопив її на руки й закружляв по ванній, – дякую тобі, кохана! Це найщасливіший день у моєму житті!
Юля видавила із себе посмішку. Ось що тепер робити? Як тепер викручуватись?
Відзначали цю подію у ресторані. На пальці Юлі сяяла новенька каблучка, Женя сидів навпроти у суворому костюмі, щасливо посміхався і раз у раз повторював:
– Ми будемо найкращими батьками на світі! Я обіцяю, ти нічого не потребуватимеш! Дякую тобі, кохана!
Цієї ночі Юля довго не могла заснути. Перед очима стояло щасливе обличчя Жені. В голову лізли погані думки:
– А може, й справді дитина зробить наше життя кращим? – Подумала вона, – може, я просто боюся змін? Адже я можу худнути, займатися собою… жінки ж справляються. І потім… Це ж дитина від коханої людини…
Вперше за стільки років серце Юлі здригнулося. У ній прокинулося якесь нове, незнайоме почуття. Може, вона все правильно зробила?
…Дев’ять місяців пролетіли швидко. Женя носив Юлю на руках, виконував усі її примхи. Він сам вибирав лікарню, разом вони ходили на курси для майбутніх батьків.
Юля намагалася у всьому його підтримувати, але страх перед невідомістю та майбутнім материнством її не покидав.
У призначений термін Юля стала мамою здорового хлопчика. Коли їй поклали його на живіт, вона вперше побачила його личко.
Маленька зморщена грудочка, напрочуд схожа на Женю, смішно кректала. У цей момент усі її страхи та сумніви зникли.
– Мій … – Прошепотіла Юля, і сльози потекли по її щоках.
Вони назвали сина Сашком. З перших днів життя сина Юля повністю розчинилася у материнстві. Вона годувала малюка, співала колискові, гуляла з ним у парку.
Вона навіть до чоловіка ревнувала, коли він брав Сашка на руки. І щовечора, сидячи біля ліжечка сина, Юля сама собі ставила одне й те саме питання: ну як можна бути настільки дурною?
Знала б вона раніше, скільки щастя принесе їй материнство, не зволікала б. Бо немає нічого наймилішого, ніж діти! Ви з нею згодні?
Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки.
