Я хочу одразу зізнатися: я – кар’єристка, але не готова йти до своєї мети через ліжко. Все, що я маю, я заробила виключно чесною працею. Тільки колеги на роботі чомусь вирішили інакше.
Два тижні тому я отримала підвищення, а весь колектив вже шепочеться за моєю спиною, вимірюючи довжину спідниці та глибину декольте. Ось тільки не в цьому річ. У компанію, де зараз працюю, я прийшла не випадково.
Власне, мене б сюди ніхто й не взяв, якби одна співробітниця напередодні не написала заяви за власним бажанням (вона щасливо одружилася і вирішила більше не працювати).
Цією співробітницею виявилася одна моя знайома. Вона й порадила мені записатися на співбесіду, знаючи мій досвід роботи та постійне зіткнення з відверто тупим керівництвом.
Тут же начальник – справжній професіонал своєї справи, який чітко розподілив обов’язки між своїми працівниками та регулярно їх контролює. Я, будь-що, вирішила залишитися в компанії.
Для цього я допізна засиджувалася в офісі, виходила на роботу й у вихідні, і у свята. За три роки я жодного разу не взяла відпустку та навіть під час лікарняного виконувала доручення свого керівника.
Мало того, я нерідко підстрахувала колег і доробляла їхні проєкти у разі форс-мажорів. Я сподівалася, що директор помітить моє прагнення та оцінить старання. У результаті так і сталося.
Тепер моя посада – заступник генерального директора. Ось тільки колеги вирішили, що я досягла підвищення працею, так би мовити, у неформальної галузі. Про те, що моя посада змінилася, я дізналася разом з усіма на корпоративі.
Генеральний при всіх привітав мене з призначенням та вручив букет квітів. Щиро кажучи, мені відразу здалося, що мої колеги не надто зраділи такому повороту подій.
А вже за тиждень я випадково почула в кав’ярні, як секретар говорила одному з менеджерів: – Знаю я, як ця новим заступником стала. Вночі безперервно з кабінету генерального не вилазила. Можна подумати, вони там звіти складали.
Побачивши мене, вона відразу замовкла. Але я зрозуміла, що хвиля чуток тільки починає набирати обертів. Як же мені було прикро, адже я, заради роботи, геть закинула сон і відпочинок.
У мене немає ні чоловіка, ні дітей, ні навіть кактусу, бо мені ніколи за ним доглядати. Але чомусь про це всі дружно забули, коли я отримала підвищення.
А, між іншим, на моєму дні народження колеги завжди бажають мені виключно здоров’я, тому що мої сині кола під очима від хронічного недосипання ніякий тональний крем не здатний замаскувати.
Що ж зараз змінилося? Чому колеги вирішили, що я стала заступником директора незаслужено? Всі вони працюють від дзвінка до дзвінка і не бажають звалювати на себе чужі обов’язки.
Однак, завжди біжать до мене за порадою чи допомогою. Для себе я вирішила, що моніторитиму, хто саме розпускає про мене і керівника вульгарні чутки. Я матиму власний «чорний» список. Нікому з цього списку я, як раніше, допомагати не стану, а ось ставити палиці в колеса – дуже може бути.