– Було б зручніше, якби я був у тебе прописаний, — казав мені Гриша. – Ми – чоловік та дружина, маємо бути разом скрізь і завжди.
– Ми й так усе робимо разом, — відповіла я. – Яким боком тут прописка? Ти у своєї матері прописаний, у неї лічильник на опалення. Там не має значення, скільки прописано. А в нас немає такої розкоші. Якщо ти пропишешся, то комуналка виросте.
Такі розмови із чоловіком у нас були постійно. Після весілля він переїхав до моєї квартири, яку мені подарували батьки, коли я до інституту вступила. Їм не хотілося, щоб я тулилася по орендованих квартирах, тому вони мені зробили такий подарунок.
Коли я одружилася, Гриша переїхав до мене. І він почав вимагати, щоб я половину квартири подарувала йому, щоб він не почував себе чужинцем. Але я від такого відмовлялася, бо розуміла, що у житті трапляється всяке, а свій кут завжди треба мати.
Згодом чоловік почав просити прописати його у квартиру. Але й цього я не робила, бо боялася наслідків. Якими вони могли бути, я не знала, але відчувала, що не треба йти на такий крок.
Суперечки у нас із Гришею виникали лише з приводу прописки. В іншому ми жили з ним дружно. Ми платили за комуналку разом, купували продукти.
Не ладнала я тільки з Ганною Дмитрівною, мамою Гриші. Вона – жінка владна, яка звикла командувати. У перший рік шлюбу вона якось стримувалась, але потім вона показала свій характер.
– А чому ти молоко не купуєш? З ним Гриша любить пити каву. І в молочному кальцій міститься, який потрібний організму.
– Я молочне не їм, — відповіла я. – І на здоров’я я не скаржусь.
-Ти маєш про чоловіка насамперед думати! Ти ж – дружина дбайлива. Хоча про що це я? Ти навіть прописати його до себе не хочеш!
– Ви чудово знаєте, чому я так роблю, — відповіла я з усмішкою.
Через деякий час після цієї розмови Гриша завів улюблену тему про прописку.
– Я хочу, щоб ти прописала мене тут. Бо я за комуналку плачу, купую продукти, а виходить, що я – ніхто тут. Мама права була, ти про себе тільки думаєш. Тобі зручно бути одруженою і все.
– Чого такі думки? Ти знаєш, що так по грошах вигідніше. А у нас їх не так багато.
Гриша махнув рукою, пішов у кімнату. Я ж залишилася на кухні й стала думати про прописку, квартиру та інше. Я розуміла, що вітер дме з боку свекрухи, що вона так налаштовує мого чоловіка.
– Гриша, – сказала я, – якщо тобі важливо бути прописаним зі мною у квартирі, то ми можемо взяти іпотеку. Цю квартиру здаватимемо, отримуватимемо додатковий дохід.
– Ідея мені подобається, – відповів чоловік. – Але з мамою тобі треба помиритись.
– Можемо влаштувати вечерю в нас удома, все обговорити, — запропонувала я.
На тому ми й вирішили, тож у вихідні ми запросили свекруху до нас у гості.
Анна Дмитрівна приїхала до нас у суботу. Вона розкішно виглядала, що я одразу ж відзначила.
Ми посідали за стіл, але тут свекруха сказала, що не вистачає бутербродів зі шпротами.
– Сходи в магазин, — сказала вона мені, — купи шпроти, а я сама зроблю бутерброди.
І я вирушила до магазину. Не було мене близько пів години. Коли я повернулася, я не змогла потрапити до квартири. Я намагалася відчинити двері ключем, але замок не піддавався.
Він просто був відкритий. Виходить, двері були на засувку зачинені. Я почала стукати. І Ганна Дмитрівна підійшла до дверей.
– Я не відчиню двері, поки не пропишеш мого сина в квартирі! – крикнула мені свекруха.
Більше свекруха не казала нічого. Я чула тільки, як вона розмовляла з Гришею, налаштовувала його проти мене.
Я деякий час била у двері, але потім викликала поліцію. Співробітники приїхали швидко. Двері вони зламали, вивели Гришу та його матір. Сусіди це все бачили, мені перед ними було соромно.
Тоді я зрозуміла, що не люблю чоловіка, що не хочу жити з ним. У результаті ми розлучилися.
Самотнім залишився лише Гриша. Він так і продовжує жити зі своєю мамою. Охочих вийти за нього заміж не знайшлося.
А я знайшла своє кохання. З Васею ми познайомилися за пів року після мого розлучення. Я вже третю дитину від нього чекаю. І він не претендує ні на квартиру, ні на щось із мого майна. Він на все заробляє сам.
