Мені 18 років. Рік і місяць у стосунках, пів року живемо разом із молодою людиною. Перші пів року я була щаслива, була життю вдячна за те, що знайшла свою людину, що мене люблять і цінують.
Потім почалися постійні спроби мене зачепити, зробити боляче, все це прикривалося жартами, і він не бачив у цьому нічого поганого. Маніпуляції, в кожній розмові, він ніби намагався мене перемогти.
У нещодавній подорожі відбулася розмова, де мені сказав, що я вічно ображаюся, вічно з незадоволеним обличчям і зневагою. Запитала, навіщо він зі мною тоді, на що у відповідь отримала: “Ти іноді буваєш нормальною людиною, готуєш, прибираєш”.
Варто згадати, що в мене пропала до нього довіра (приховував і приховує листування, збрехав, десь не домовляв або навмисне щось приховував по дрібницях, також скрізь зі своїм телефоном, і в туалет і у ванну, і спав з ним).
Я кілька разів намагалася про це поговорити, на що він мені відповів, що приховувати нічого, і телефон просто потрібно було попросити, і що йому потрібен особистий простір.
Після поїздки я зрозуміла, що нічим добрим це не закінчиться, мене не шанують і не цінують. Минуло три дні. Він загуляв. Я ніколи не була проти спілкування з друзями, і у мене не потрібно було питати дозволу, але я просила повідомити, де він знаходиться і з ким.
З п’ятої години вечора він почав, прийшов о дев’ятій ранку. Мене це дуже зачепило, що він не ночував удома і йому все одно, що я на нього чекала до п’яти.
Вирішила показати свою байдужість, не виявляла жодної любові та турботи, поводилася зовсім не так, як він звик. Другого дня він пішов знову до трьох. Поставив мені кілька запитань і ліг спати.
Прокинувшись ластився до мене весь день, обіймав, цілував, не розумів, чому я так поводжуся, доглядав мене, і став відпрошуватися гуляти на дві години.
Незрозуміло, навіщо питав, сказала, щоб сам вирішував. Пішов, прийшов години через 4-5, я побачила у соцмережі, що він був у компанії не лише друзів, а й дівчат сумнівної репутації.
Побачивши це, я сиділа і плакала від того, що це набридло. Він прийшов з дорогими ліками для мене, зробив мені інгаляцію, але був через мою поведінку, мабуть, злий. Я попросила його переночувати у мами, бо хочу побути одна.
Він погодився, спитав, коли йому прийти по речі. Я не зрозуміла, навіщо він це сказав, адже мені й справді треба побути однією і я була в стані наближеному до істерики, але сказала, коли мене не буде вдома.
Він пішов, потім написав мені, що йому набридли сварки та скандали, і він повертається додому, де його люблять і чекають. Я відправила повідомлення з поясненням всіх причин моєї поведінки, як я втомилася від його ставлення до мене.
Він сказав, що зрозумів, і щоб я більше не писала. У мене стався нервовий зрив, мабуть, я просила його повернутися, зрозуміла, що як би мені не було погано, і я не принижувалась, я його люблю. І люблю більше за себе.
Дзвонила, кричала йому в трубку як мені боляче і прикро від його ставлення, а у відповідь його слова: “я тобі приніс ліки, грошей зайняв, а ти мене піти попросила”.
Мені було дуже погано, він ставився в цьому абсолютно байдуже і сказав, що прийде по речі завтра вранці. Він був із друзями в момент мого дзвінка. Я написала повідомлення, що до нього з усією душею, принижуюсь, а він мене ігнорує, просто відверто ігнорує.
Сьогодні дзвонила один раз, він не відповів, пішла в магазин та побачила машину, він спить у ній разом із другом у сусідньому дворі.
Будь ласка, допоможіть порадою. У мене всередині все розривається, я спати не можу, знаю, що маю піти. Як би це не звучало зі слів 18-річної дівчини.
Я стільки принижувалась цієї ночі, мені соромно, але, мабуть, я на все готова аби цей біль заглушити. Я хотіла піти, але не очікувала, що мені буде так боляче, тим більше він мене випередив і закінчив стосунки.
