Мені двадцять шість років. І я вже маю досвід сімейного життя. Не можу сказати, що мені він так сподобався.
З Антоном ми одружилися, мабуть, зарано. Все сталося дуже типово. Молоді, дурні замість мізків гормони. Почали зустрічатись, коли мені було дев’ятнадцять років. Можна сказати, що Антон моє перше кохання. До нього я не мала таких серйозних стосунків. І мені не зносило так голову від надміру почуттів.
Ми зустрічалися майже два роки, коли я дізналася, що чекаю дитину. Тут з себе відповідальності не знімаю. Траплялися випадки, коли ми в пориві пристрасті не думали про контрацепцію.
Чомусь тоді мені здавалося, що це не так вже й легко. Ну, типу щоб прямо з першого разу.
Виявилося, що ми обидва у цьому плані здорові молоді люди. І можемо стати батьками буквально з першої спроби.
За термінами я тільки-но мала встигнути довчитися. Передбачувана дата появи дитини стояла через тиждень після захисту диплома. Антон же на рік старший за мене і вже на той час працював.
Поговоривши з коханим, ми якось не розглядали варіант з абортом. Почуття ще вирували в нас і, здавалося, що ми впораємося з будь-якими труднощами. Але й про весілля якось питання теж відразу не стояло.
Мені хотілося офіційної пишної урочистості. Але я розуміла, що грошей на це у нас немає.
Тому трохи подумавши, ми вирішили, що просто житимемо разом, а там вже після появи дитини та стабілізації фінансової ситуації подивимося.
А потім про моє положення довідалися наші з Антоном батьки. І їм дуже не сподобалося, що дитину ми зробили, а розписуватися не збираємося.
Найбільше душила моя бабуся. Вона називала нашу ситуацію “ганьбою”. І коли ми запросили батьків Антона для знайомства з моєю сім’єю, весь вечір промивала їм мозок.
Бабуся згустила такі моторошні фарби! І що з дитини будуть сміятися і знущатися, і що мене мало не камінням на вулиці закидатимуть.
Коротше батьки позітхали та вирішили, що дітям обов’язково слід одружуватися. А якщо вже слід – значить, буде повноцінне весілля.
Весілля оплачували навпіл. Нам же з Антоном нічого тоді не залишалося, як упокоритися.
На кожну боязку спробу пояснити родичам, що можливо не слід витрачати такі величезні гроші, щоб усе було “як у людей”, нас відправляли погуляти. Мовляв, вагітним це корисно.
На п’ятому місяці ми таки відгуляли наше з Антоном весілля. Винайняли квартиру та стали жити окремо від батьків.
Я ніколи так на той момент не жила. Мені був лише двадцять один рік, і я дуже мало що вміла. А потім зʼявилася наша дочка. Те, що новонароджені це не ті милі малюки з реклами підгузків, я почала усвідомлювати ще до виписки з лікарні.
Наше з Антоном життя почало перетворюватися на жахливий кошмар. Ми звикли гуляти, проводити час разом, а тут усе! Ми були прив’язані до дитини.
Допомагати нам було нікому. Батьки та бабусі всі ще працюють. Максимум, на що я могла розраховувати, то це те, що мама забігала в гості на пару годин у вихідні. У мене ще брат школяр, і мама не могла покинути будинок, сім’ю і роботу, щоб допомагати з онукою.
Я в жодному разі нікого не звинувачую. І навіть Антон, мабуть, тут також не винний. Просто ми були надто молоді та не готові грати у справжню родину.
Я змогла прожити у новому ритмі лише три місяці. Не знаю скільки тримався мій чоловік. Але саме через три місяці після появи доньки Антон зізнався, що кохає іншу.
Отак просто сказав, що в нього почуття до мене охолонули, і він зустрів іншу. Я дуже болісно переживала наше розставання. Мені й так було тоді нелегко, а тут ще й таке зізнання.
Після розлучення Антон зник із нашого з дочкою життя майже на три роки. Мені регулярно приходили аліменти, більше про нього я нічого не знала.
І ось минає три роки й Антон сам виходить із нами на зв’язок. Ми тоді ще мешкали у моїх батьків. Зараз я вже влаштувалась на роботу, ми з дочкою живемо окремо. Колишній чоловік розповів, що він знову одружився і хоче налагодити стосунки із дочкою.
Я не стала перешкоджати цьому пориву. Антон познайомив нас зі своєю дружиною. Донька тепер часто буває у них у гостях.
До того моменту образи та агресії у мене вже не залишилося. Я дивилася на Антона і навіть важко вірила, що ми колись були одружені. Нехай і так недовго.
А десь через рік мені почали приходити повідомлення від колишнього з натяками про почуття, що ожили знову. Він навіть писав, що хоче знову бачити мене своєю дружиною.
Я все це намагалася ігнорувати. А коли мене припікало – робила скрини листування та відправляла його дружині. Після цього все зазвичай припинялося.
Останній місяць ми почали зустрічатись. Тепер я вже не дружина Антона, я його коханка. Я навіть не можу виразно пояснити, як це сталося. Між нами не просто пристрасть, я розумію, що почуття є, але які не можу розібратися.
Не знаю, як мені бути далі. Обманювати всіх навколо виявилося дуже важким тягарем для мене. Чи варто вкотре спробувати побудувати відносини з цією людиною?
