Я й уявити не могла, що сімейна вечеря перетвориться на шалений скандал. Адже я лише пояснила чоловікові, що в нас закінчується бюджет, а маленькій донечці потрібні нові черевики на осінь

Я й уявити не могла, що сімейна вечеря перетвориться на шалений скандал. Адже я лише пояснила чоловікові, що в нас закінчується бюджет, а маленькій донечці потрібні нові черевики на осінь.

– Як ти взагалі розпоряджаєшся грошима? Ще кілька днів тому я дав тобі гроші. На що їх можна було б витратити? – агресивно розпитував чоловік.

Так, добре, давав, я не сперечаюся. Аж 2 тисячі гривень прилетіло з панського плеча. Вони пішли на оплату квартири, інтернету, на купівлю продуктів та шампуню із зубною пастою. А на останні 100 гривень я з донькою дозволила собі з’їсти шоколадку. Всю правду я розповіла чоловікові.

– Потрібно вчитися планувати бюджет, а не витрачати праворуч і ліворуч. Щось можна взяти по акції, від чогось відмовитись зовсім. На тобі останні 500 гривень до зарплати більше нічого не залишилось. Думай, як ними розпорядитись. – Чоловік жбурнув купюру на стіл і, грюкнувши дверима, пішов.

Зрозуміло, що цього на тиждень недостатньо. Але якщо так чоловік намагався мене чогось навчити, нехай дізнається, що і я не така безпомічна. Речі доньки я зібрала за пів години, а потім машина мами вже стояла під будинком. Вона забрала онучку погостювати на 1-2 тижні, а там подивимося, що буде.

Упертість і грубість мого чоловіка від початку появи дитини не давала мені спокою. Тільки я втратила роботу, він відчув себе здобувачем. Після цього і пішли фрази «чому ти не можеш заощадити», «куди бюджет витрачаєш» і моє улюблене – «я взагалі працюю, а ти вдома сидиш, з чого це мені тобі допомагати».

Спочатку я дуже-дуже чекала моменту, коли вийде доньку відправити до садка. На той момент моя мама ще не вийшла на пенсію, тож забирати онучку не виходило. А родичі чоловіка мешкають в області. Але нещодавно мама таки пішла з роботи, а в мене наче крила з’явилися.

Я влаштувалась на колишнє місце, де мене дуже тепло зустріли. Ну звісно, бюджетна організація з мізерною ЗП – не межа мрій, де по 10 осіб на вакансію. Тому я могла виходити вже за пару днів. А в цей час і з документами все вирішу, і закінчу.

Прийшла, отже, я щаслива додому, а тут незадоволений чоловік. Сидить за столом, із кислим обличчям п’є чай. У будь-якому випадку поїсти йому не було чого. Його нещасну п’ятисотку я так і не чіпала, все також лежала на столі. Мама передала мені пачку рису, на пару-трійку днів вистачить. До того ж я давно планую розвантажити якось свій організм.

– І що за спектакль ти влаштувала? Черговий заскок? – цікавився чоловік.
– Я на роботу повернулася, післязавтра вже треба виходити. А дочка погостює у бабусі, скучила. Як розумієш, заощадити не виходить. Доводиться братись за забезпечення сім’ї. – незворушно відповіла я.

– Вау, дивіться, яка робітниця зі мною живе, – кухня залилася саркастичним низьким реготом. – На туалетний папір може і вистачить, а до їжі так і не дійде. Вечеря сьогодні планується, трудяга?
– У мене планується, – я показала перед його носом пакет рису. – Можу пригостити, я не жадібна.

Той очі закотив, пальчиком біля скроні покрутив і побіг у магазин за сосисками. А вночі сказав, що мені тільки гірше від цієї дурниці буде. Я вирішила промовчати.

Місяць життя проходив досить бурхливо. То затишшя перед бурею, то гучні сварки та скандали. Але моя мама шалено мені допомагала. Забирала малу, щоб такого неподобства у родині не бачила. Звичайно, мама не схвалювала мої дії, але я вже досить доросла, щоби обійтися без порад і нести відповідальність за свої дії.

Працюючи, я знайшла і додатковий заробіток на віддаленні.В мене освіта бухгалтера. І сьогодні я веду дві компанії на аутсорсингу. Спочатку я витрачала багато часу, намагалася все правильно зробити, хвилювалась. Але нишком частину підробітку могла робити й на основному робочому місці. А колеги підстрахували та підтримували у цьому плані.

Скажу чесно, що я ніде не ледарювала і доробляла всі завдання якісно. Але часу після завдань у мене залишалося багато. І взагалі на основне місце я вирішила повернутись лише через колектив. З цими людьми я дуже затоваришувала. Вони й порадою допоможуть, і чаєм напоять, і, якщо що, копійчину займуть.

А чоловік все намагалася змусити мене взятися за розум. Нібито я вдома не з’являюся, скрізь брудно, і з обов’язками господині я не справляюсь. Та й дитину сплавила на бабусю. Якою була моя реакція? Підняла брови здивовано і сказала, що теж працюю та втомлююся. З чого б мені робити все поодинці?

– Та де ти працюєш? У своїй незрозумілій конторі чаї з жінками розпиваєш, а потім удома з розумним обличчям браузер гортаєш. Робітниця! Де ж твій заробіток, га? – зі знущальним тоном говорив чоловік.

Все змінилося, коли я принесла до сім’ї першу зарплату із двох робіт. Отоді й сарказму в його тоні поменшало. Адже мій дохід був меншим лише на тисячу гривень.
– Подивимося, наскільки вистачить твого ентузіазму. – уже з меншою впевненістю намагався зачепити мене чоловік.

Минуло чотири місяці. Я встигала скрізь, крутилася як дзиґа. І тепер моя зарплата більша, ніж у чоловіка. Причому я призвичаїлася і дочку в садок відводити, і легке прибирання робити, і вечерю готувати. Проте основна частина господарських справ залишалася на вихідні.

Змогла і чоловіка долучити до домашніх справ. Спочатку було важкувато, він намагався сказати, що мужиків прибиранням не напружують.
– І в якому ж місці ти в нас мужик?
– Я працюю як кінь, приношу гроші в будинок. – чергова відточена роками фраза.

– Ага, тільки я так само «працюю як кінь». Але встигаю і вдома прибиратися, і з дитиною позайматися. Все зараз на мені. Якщо поглянути з іншого боку, чи справді ти тут мужик?

Він так кричав, що слина квартирою розліталася, кілька разів голос зривав. Але я така ж уперта. Поки була у цьому підневільному становищі, доводилося терпіти. Але зараз чаша терезів врівноважилася. Мною зневажати більше не вийде. Я люблю його і не хочу якось руйнувати свою сім’ю. Але й принижувати себе не дозволю.