Це сталося, коли я навчалася у 10 класі. Мати завжди пропадала на роботі, батькові, взагалі, ніколи не було особливої справи до мене – класичний підкаблучник. Але сталося те, що зазвичай у цьому віці й трапляється з дівчатами. Я закохалася по вуха. Його звали Володимир. Він нещодавно закінчив школу, і збирався вступати до престижного ВНЗ.
Наша перша зустріч відбулася на вечірці. Моя подруга запросила мене до себе додому. Намічалася гулянка. Батьки Каті поїхали на вихідні на дачу, а дівчина вирішила влаштувати, за їхньої відсутності, домашню вечірку. Катя давно зустрічалася з хлопцем, а той мав чимало друзів. Вона запросила мене, а її хлопець – Володимира.
Ми одразу сподобалися один одному. Перша наша зустріч, звісно, не була останньою. Почали зустрічатися: разом гуляли в сусідньому парку, ходили в кіно, на дискотеку, каталися на велосипедах.
І покохали одне одного. Володя весь час говорив про те, що ми обов’язково одружимося. Я закінчу школу, він – ВНЗ, і ми заживемо як сім’я.
Любов платонічна, перейшла у фізичну. Ми зустрічалися, то в мене вдома, поки мати була на роботі, то в нього, а іноді нас пускала до себе на кілька годин Катька. Ми були повністю розчинені у своїх почуттях! Так тривало п’ять місяців. У квітні я раптом зрозуміла, що в мене затримка. Я сказала про це Володі.
Він заспокоїв мене, сказав, що для початку потрібно переконатися, в положенні я чи ні, а потім приймати рішення – одружитися, якщо дитина дійсно буде. Мені було страшно, адже я ще неповнолітня, всі рішення за мене приймала мати, та й думки про відповідальність Володимира за зв’язок із неповнолітньою приводили мене в жах.
Так, я була при надії – без жодних сумнівів! Що робити. Не можна ж приховувати це завжди: треба було про все розповісти матері. Я так і зробила. Володя був поряд. Якби ви тільки чули, що я тоді почула від своєї матері. Якими словами вона мене не називала. Звичайно ж, вона мене зарахувала і до представниць однієї з найдавніших професій.
Володя намагався її заспокоїти, постійно твердив, що любить мене, й ми обов’язково одружимося. Але моя мати нічого і чути не хотіла ні про яке одруження. Усі її аргументи зводилися до того, що мій хлопець повинен триматися від мене якнайдалі, а я піду на переривання. Жах! Я не хотіла цього робити, я хотіла бути з Володимиром та нашою майбутньою дитиною.
Мені нічого не залишалося, як піти з дому до Володимира. Його батьки мене добре прийняли. Але я, звичайно, не стверджуватиму, що вони сильно зраділи перспективі стати бабусею і дідусем. Мати не вгамувалася, вона дізналася, де я живу, прийшла, і заявила: якщо я не повернуся, вона заявить на Володимира, звинуватить його в розбещенні малолітніх.
Щоб загасити «пожежу», мені довелося повернутися додому з надією, що поступово все владнається. Мені було сумно, та прикро, що батьки ніяк мене не підтримали. Я пам’ятаю, що ревла цілими днями та ночами, ховаючись по кутках. Із за нервів , я не змогла зберегти дитину. Мати була дуже рада цьому факту.
Володимир вступив до престижного ВНЗ, та виїхав із міста. Спочатку він мені дзвонив, але поступово це відбувалося все рідше, а потім зв’язок із ним зовсім обірвався. Я закінчила школу. За три роки – познайомилася з Олексієм. Ми одружилися. Але це було зовсім не так, як тоді з Володимиром. Нічого в нас із чоловіком не склалося: дітей не було, поваги – теж, закоханість поступово зійшла нанівець. Ми все-таки розлучилися.
Але найсумніше те, що, нещодавно, я бачила його – мого Володю. Гарний, одразу видно, що успішний. Він виходив із супермаркету, і сідав у гарну, дорогу машину. Серце моє обірвалося. Я зрозуміла, що завжди кохала його
. Але тепер, чи маю я хоч якесь право на те, щоб знову дати йому про себе знати? Раптом він щасливий з іншого? З батьками я не спілкуюся, матір ніколи не пробачу, що вона зламала моє життя! Як жити далі, я не знаю! Немає для кого…
