– Денисе, твоя сестричка точно дограється, згадаєш мої слова, – Олена втомлено потерла скроні, намагаючись позбутися дзвінкого напруження, яке переслідувало її весь останній тиждень.
– Я вчора особисто бачила Христину у торговому центрі. З якимось хлопцем. І це були взагалі не дружні посиденьки. Вона чоловікові своєму відкрито зраджує, поки той на двох роботах оре.
Денис заплющив очі, немов від різкого спалаху світла, і втиснув голову в плечі. Він завжди так робив, варто було завести розмову про його бездоганну родину.
– Олено, ну навіщо ти знову починаєш? – Влізла в розмову, свекруха, що зайшла в гості. – Ти просто спиш і бачиш, як би посварити нашу родину!
– Вносиш розбрат, намовляєш на дочку мою! Нічого подібного статися не може, Христина у нас хороша, вона Павлика любить до нестями. А те, що ти там собі навигадувала від заздрощів – це твої особисті проблеми!
Олена лише мовчки кивнула своїм думкам, розуміючи, що товкти чолом об стіну чужого заперечення марно. Вона залишилася при своїй думці…
***
Минуло лише два тижні, і пророцтво Олени збулося з точністю, що лякає. Того злощасного вечора тиша їхньої затишної євродвушки, за яку Олена досі щомісяця справно переказувала банку гроші, була зруйнована вщент.
Денис метався по коридору, розгублено поглядаючи на телефон, що тільки-но замовк.
– Олено, там таке скоїлося… Мама дзвонила, вона просто сама не своя, плаче ридма, – Денис зазирнув у кімнату, де Олена намагалася зосередитись на складному дизайнерському проєкті.
– Пашка вигнав Христину. Уявляєш, який гад? Їй нема де жити. Мама просить, щоб сестра з нами пожила, доки з житлом не вирішить. Ти не проти?
Олена завмерла, відчуваючи, як усередині зароджується погане передчуття.
– Денисе, почекай. Що означає «виставив»? І чому одразу до нас? – Олена намагалася, щоб її голос звучав максимально спокійно, хоча серце вже почало стрибати. – У твоєї мами трикімнатна квартира!
– Ну Олено, ну буквально на три-чотири дні! – Денис мало не благав. – Вона просто перевезе речі, знайде пристойну орендовану квартиру і відразу з’їде. А у мами ремонт, вона поки що не може сестру пустити.
Внутрішній голос Олени кричав, що це пастка, але слізний погляд чоловіка зламав її оборону. Скріпивши серце, вона видихнула:
– Гаразд. Але ж ненадовго!
…Христина з’явилася не просто «перекантуватися». Вона увірвалася в їхнє життя, як стихійне лихо, тягнучи за собою три величезні валізи, що лопалися по швах, гігантську коробку, доверху набиту косметикою, і хутряну грудку, яка оглушливо загавкала прямо з порога.
– Ой, привіт! Знайомтеся, це Мікі! Мій маленький йорік. Він без мене зачахне. Ви ж не проти? Павлик хотів його собі залишити, уявляєте? Але я відвоювала! Оленка, у тебе тут мило, звичайно, але тісно. Куди мені кинути речі?
Олена дивилася на гору сумок і розуміла, що оселитися у них зовиця вирішила ґрунтовно.
– Христино, коробки поки в кут постав, – намагаючись дихати глибше, сказала Олена. – І собаку, будь ласка, тримай у зоні видимості. У нас ламінат дорогий, вологу не терпить.
– Ой, та гаразд тобі! – Христина відмахнулася. – Я так стомилася, мені треба прилягти. Ноги тремтять від нервів.
…«Пару днів» плавно, непомітно, але невідворотно перетекли у два тижні. Для Олени ці дні перетворилися на витончені ментальні тортури.
Євродвушка виявилася надто малою для трьох дорослих та одного невихованого собаки. Христина без сорому та совісті окупувала суміщену кухню-вітальню, де саме розташовувалося робоче місце Олени.
Щоранку повторювався той самий сценарій. Олена прокидалася о сьомій, щоб встигнути попрацювати в тиші, але на дивані до другої години дня хропла зовиця.
Олена ходила навшпиньки, боялася брязнути чайником, працювала виключно в навушниках, відчуваючи себе, як у гостях. А коли «творча особистість» хотіла прокинутися, починався справжній хаос.
– Олено, а у нас що, пожерти зовсім нічого немає? Якась каша… Я таке не їм. Гаразд, замовлю доставку. Суші хочу.
– Денис мені вчора свою карту залишив, сказав, щоб я ні в чому собі не відмовляла, поки в себе приходжу.
Олена ледве стримувалась, щоб не висловити все, що думає про таку щедрість чоловіка коштом їхнього спільного бюджету.
– Христино, взагалі ми продукти на тиждень закуповуємо. І Денис не попереджав, що тебе спонсоруватиме. Може, ти вже почнеш придивлятися житло? Два тижні минуло.
– Слухай, не ний, га? – Христина уткнулася в телефон. – Мені й так нудно. Чоловік – зрадник, житло втратила. Ти хоч краплину співчуття маєш?
– І взагалі, Мікі знову біля порога калюжу зробив, у нього стрес через моє розлучення, тонка психіка. Тобі ж не важко ганчіркою махнути, якщо вже все одно вдома сидиш, нічого не робиш?
Від цих слів Олену кинуло в жар. Нахабство зовиці не знало меж…
У суботу Олена, обклавшись кресленнями, намагалася здати терміновий проєкт, коли у двері подзвонили. На порозі стояли дві розмальовані дівки з пакетами, в яких брязкали пляшки.
– Христинко, привіт! – Закричали вони, безцеремонно проходячи у квартиру. – Прийшли тебе врятувати від депресії!
– Ой, дівчата, як чудово! – Христина випливла з вітальні, сяючи від радості. – Проходьте, влаштовуйтесь.
– Оленко, ти піди кудись зі своїми папірцями, ми посидимо трохи, музику ввімкнемо. Мені розслабитись треба.
– Христино, у мене дедлайн за три години! Яка музика? Яке розслабитися? Ви жартуєте?
Зовиця зарозуміло подивилася на Олену.
– Ти взагалі не розлучалася! І не знаєш, як люди морально виснажуються! – Хамовито заявила Христина.
– Я маю право на особисте життя та відпочинок. І взагалі, Денис тут такий самий господар, як і ти, це будинок мого брата! Тож маю право запросити гостей. Не подобається – йди!
Олені довелося зачинитися в спальні на весь день, щоб вчасно здати проєкт. Навіть через навушники до неї долинали крики та сміх з їхньої кухні.
Крапка кипіння настала у понеділок. Олена виїхала на особисту зустріч із важливим замовником – це був єдиний спосіб спокійно обговорити редагування.
По дорозі вона мріяла тільки про одне: тишу та гарячий душ. Але варто було їй переступити поріг, як світ звалився…
На підлозі в коридорі валялися уривки її ескізів та важливих документів, які вона необачно залишила на робочому столі.
Мікі весело тріпав зубами останній уцілілий аркуш. На світлому дивані красувалася величезна, свіжа пляма від червоного. Але доконало Олену інше.
Зі спальні, крутячись перед дзеркалом, вийшла Христина. На ній була одягнена дорога, шовкова брендова сукня Олени, яку та купила собі на майбутній тридцятирічний ювілей і ще жодного разу не одягала.
– Ой, Оленко, ти вже повернулася? – Христина безтурботно посміхнулася, поправляючи пояс. – Я тут приміряти сукню вирішила. Мене сьогодні на побачення запросили, уявляєш? Тобі ж не шкода? Ти все одно постійно вдома сидиш.
Усередині Олени наче щось із клацанням перемкнуло. На зміну образі та терпінню прийшла холодна лють. Вона зробила крок уперед, схопила Христину за волосся і смикнула на себе.
– Знімай! Швидко, я сказала! – процідила Олена.
– Та ти що, з глузду з’їхала?! Відпусти волосся! – закричала зовиця, незграбно виплутуючись з хватки.
Олена не слухала. Вона випустила волосся зовиці й попрямувала в кімнату. Дістала валізи Христини, розкрила їх і почала без розбору, оберемками жбурляти туди речі: халати, косметику, туфлі.
– Ти що робиш? – Христина заметушилась по кімнаті. – Я дзвоню Денису! Ти з глузду з’їхала!
Олена мовчки тягла валізи до виходу. Одну, другу, третю. Викинула їх на сходовий майданчик, потім полетіла коробка з косметикою. За ними вискочив зляканий йоркширський тер’єр.
У цей момент ліфт відчинився, і з нього вийшов Денис. Перед ним постала картина: розпатлана Христина метається в істериці, а довкола розкидані її речі.
– Що тут відбувається? – Денис підбіг до сестри. – Олено, ти з глузду з’їхала? Ти чудовисько! Ти виганяєш мою сестру надвір?! У чому вона завинила?
Олена стояла у дверях, почуваючи себе неймовірно сильною та спустошеною одночасно.
– Твоя сестра, Денисе, зіпсувала мої документи, залила червоним диван і натягла на себе мою сукню! З мене вистачить!
– Або вона йде прямо зараз, або ви йдете разом! А завтра вранці я міняю замки. Нагадую, – квартира моя, я за неї плачу. Вибирай!
Денис приголомшено переводив погляд з Христини в сльозах, на крижане обличчя дружини.
– Ну і добре! Ну і піду! – заверещала Христина. – Піду до матері! От уже не думала, брате, що в тебе дружина – зміюка підколодна! А ти – підкаблучник нещасний!
Вона схопила валізи й, голосно ридаючи, почала запихати їх у ліфт. Денис смикнувся було за нею, але погляд Олени змусив його залишитися на місці. Двері ліфта зачинилися.
У квартирі зависла незвична тиша.
– Навіщо ти так? – З надривом запитав Денис, проходячи на кухню. – Можна ж було по-людськи… Вона ж моя сестра.
– А не треба було нахабніти, Денисе! – втомлено відповіла Олена. – А тепер я хочу побути сама.
..Наступні два дні перетворилися на пекло. У сімейному чаті вирували шекспірівські пристрасті. Свекруха проклинала «егоїстичну невістку, яка не має нічого святого».
Христина викладала в соцмережі багатозначні пости про «токсичних людей, які заздрять чужому щастю». Виявилося, до речі, що місце у Тамари Петрівни у квартирі чудово знайшлося, і ніякий ремонт не завадив.
Денис удома не ночував – пішов до друга. Олена сиділа в порожній, чистій квартирі та пила чай у тиші, хоч на душі шкрябали кішки. Невже це кінець їхнього шлюбу?
…На третій день увечері повернувся ключ у замку. Увійшов Денис. У руках він тримав величезний букет білих лілій, що пах весною. Виглядав він трохи пом’ятим і дуже винним.
– Оленко … – Денис зупинився в коридорі, не наважуючись пройти далі. – Я тут… загалом, я заблокував карту, яку дав Христині. Подивився витяг за ці два тижні.
– Вона там… такі суми спускала на ресторани та спа-салони, доки у нас жила. І роботу вона навіть не думала шукати, мама промовилася, що Христина хоче просто пожити для себе.
Олена мовчала вичікуючи. Їй було важливо почути головне.
– Я був сліпий, пробач мені, – Денис підійшов ближче. – Я змусив тебе страждати, не захистив тебе. Я не мав рації, Олено. Будь ласка, вибач.
Олена слабко кивнула, розуміючи, що чоловік засвоїв урок.
– Я прощаю тебе, Денисе, – спокійно сказала вона, приймаючи букет. – Але я маю жорстку умову. Ноги твоїх родичів у цьому будинку більше не буде. Ніколи! І нашим бюджетом відтепер керую лише я. Ти не навчився жити за коштами. Ти згоден?
– Згоден, – полегшено видихнув Денис. – На все згоден. Ходімо, я вечерю приготую.
Олена посміхнулася. Життя в їхньому будинку нарешті поверталося у своє нормальне річище…
А як би ви вчинили в цій ситуації? Залишайте свої думки в коментарях, підтримайте автора вподобайками!
