Я все життя була хорошою дружиною та матір’ю. Чоловік завжди ситий, чистий та охайний ходив, сини теж турбот не знали. Тільки за все це я не побачила жодної подяки.
Все сприймалося, ніби так воно й має бути. Ось тепер вирішила, що я не ломовий кінь, хочеться пожити собі. Так чоловік тепер почав говорити про розлучення, бо я змінилася.
Заміж я вийшла у двадцять два роки. Через рік з’явився перший син, ще за два другий. Все було стандартно, як у багатьох. Мені тоді здавалося, що сім’я – найголовніше, що є у житті жінки. Ось на вівтар цієї родини я все й поклала.
Себе я можу сміливо назвати зразковою матір’ю та дружиною, як би нескромно це не прозвучало. Мені неодноразово про це говорили й інші люди. Тоді мені здавалося, що це найвища форма визнання. Я шукала в цьому задоволення і довгі роки змушувала себе знаходити його.
Чоловік у мене завжди був чистий, випрасуваний. Стежила, щоб у його гардеробі завжди були гарні речі, випрасовані шкарпетки та підкрохмалені сорочки. Записувала його до перукаря, носила в ремонт його взуття.
Вранці обов’язково сніданок на всю родину, тобто прокинутись мінімум за годину до того, як прокинуться всі інші. На обід чоловік приходив додому, тому там мав бути суп, друге та щось до чаю.
Ввечері вечеря на всю родину. Одне й те саме мої чоловіки могли їсти лише два дні поспіль. На третій день їх вже ніяка сила не могла змусити доїсти суп чи картоплю.
Стежила я і за здоров’ям чоловіка. Записувала його до лікарів, нагадувала про прийоми. Слідкувала, щоб він приймав усі призначені ліки.
З дітьми теж було багато клопоту. Ними повністю займалася я, з перших днів до повноліття. Іноді допомагали бабусі, але допомога була рідкісною і лише у виняткових випадках. А так усі поробки, уроки, гуртки були на мені. Чоловік навіть не був у курсі, у якій школі навчаються наші діти.
За такого ритму життя на себе часу не залишалося. Побут, робота, постійні турботи та хвилювання дуже позначилися на мені. Постраждала і зовнішність, і розвиток.
Колись був час просто посидіти та почитати книжку. Зараз максимум радіо послухаєш, доки займаєшся якимись домашніми справами. Це зараз можна слухати аудіокниги, а раніше такої розкоші не було.
Ось вже діти виросли та розлетілися в доросле життя, пенсія на горизонті замаячила, а я глянула в дзеркало і побачила тітку, що запустила себе з погаслим поглядом.
Так боляче стало від усвідомлення, що життя мимо майнуло, а що я в ньому бачила? Каструлі, праска, пилосос та папірці на нецікавій роботі? І хоч би хтось подякував.
Я навіть не змогла згадати, коли останній раз нормально їздила у відпустку. У молодості відпочивати не доводилося – то за дітьми стежити, то до батьків чи свекрів на город. А потім і грошей не було особливо відпочивати, треба було синів навчати.
От і прийшла я до того, що зараз з чоловіком навіть нема про що поговорити. У нього часу повно було завжди. Він і книжки читав у вільний час, і в музеї з синами, театрами водив, поки я вдома наводила чистоту. По роботі різні заходи відвідував. До того ж виглядає він молодше за мене, хоча старше на три роки.
Набридло мені це, вирішила міняти своє життя. Замість прасування чоловікових шкарпеток книгу почитати, замість прибирання у вихідні сходити до театру. Та й на себе захотілося витратити гроші – стрижка, манікюр, косметичку оновити. Гардероб, знову ж таки, у мене якийсь бабин, хоч мені ще й шістдесяти немає.
Стала я свій план втілювати у життя. Виявилося, що я стільки всього пропустила, поки бігала по колу будинок робота будинок! Тепер ось старанно надолужувала. Але чоловікові це не сподобалося – я ж почала приділяти менше часу домашньому господарству.
Білизна після прання тепер два дні може лежати непрасована, випічка тепер не кожен день, а у вихідні я не беруся за прибирання, а висипаюся, приводжу себе в порядок і кудись йду, на виставку, наприклад.
Остаточно чоловік розлютився, коли я відмовилася записувати його до окуліста, тому що він сам чудово може з цим впоратися.
– Тобі під старість років сеча в голову вдарила? Поводишся як наче сім’ї в тебе не має! Зовсім справи свої закинула!
– Я на сім’ю все життя поклала, жодного слова подяки не почула. Хочу пожити вже для себе.
– А яка подяка тобі потрібна? – витріщив очі чоловік. – За що? Що виконувала свої обов’язки?
У нас, виявляється, багато чого накопичилось одне одному сказати. Відносини ми з’ясовували години три, а наприкінці чоловік заявив, що або все повертається на свої кола, або він зі мною розлучиться.
– Мені потрібна нормальна дружина, а не вертихвістка, яка на сім’ю зовсім забила!
Начебто мені злякатися треба, заплакати, а мені, ну, не байдуже, звичайно, але й страждати я не буду, якщо це станеться. Втомилася бути зручним додатком, хочеться себе людиною відчути. Дуже шкода, що чоловік цього не розуміє.
Може є тут такі ж жінки, як я, в такому ж становищі? Може є якісь поради стосовно того, як тепер мені переверну ти ситуацію і чоловік в мені бачив не лише бомробітницю, а ще й жінку в якої є бажання развиватися і гарно виглядати?
