Я народилася в селі в хорошій сім’ї з правильними традиціями. Мої батьки і батьки мами жили в сусідніх будинках. Величезне господарство у вигляді 2 корів з телятами, курей, свиней, кролів і коні тримали на 2 сім’ї. Це господарство – липень сінокосу

Люблю цей сайт, читаю. Сама хочу поділитися кількома історіями.

Зі мною з дитинства відбувалися дивні цікаві речі. Але як, напевно, будь-яка дитина, я просто з цим жила, не звертаючи уваги і вважаючи нормою.

Одну з історій я писала в коментах, – про те, як я заглянула в ніч під час прогулянки в дитячому саду. Ось ще одна.

Я народилася в селі в хорошій сім’ї з правильними традиціями. Мої батьки і батьки мами жили в сусідніх будинках.

Величезне господарство у вигляді 2 корів з телятами, курей, свиней, кролів і коні тримали на 2 сім’ї. Це господарство – липень сінокосу.

Всі принади цього заходу я відчула пізніше. А у віці 6-7 років залишалася вдома з прабабусею 80 з хвостиком років вдома і дуже сумувала за мамою.

У якийсь момент я виявила, що на сінокіс не йшли або приходили рано, якщо був дощ. І ось в якийсь один з таких тужливих, без мами поруч, днів я вирішила, що бути дощу.

Пішла я до величезної бочці з водою, придумувала і шепотіла якісь слова, очі підкидала вгору краплі, коротше, чаклувала. І вуаля – дощ! Несподівано!

І все то літо я викликала дощ. За всіма прикметами не повинно бути дощу, прогноз – сонячно. Але, йде дощ.

При всьому при цьому я кликала то сильний і всюди, якщо сумувала за сеногребщікам, то легкий над селищем, якщо не хотіла поливати увечері овочі. І завжди без грози, бо я її боялася до істерик.

З грозою, до речі, була подібна історія. Так як гроза просто зводила мене з розуму, доводячи до гикавки і сидіння під ковдрою під столом (що б уже напевно), я придумала собі таку прикмету: якщо я наступлю на дохлу жабу – буде гроза, якщо побачу трупик і пройду мимо, не дивлячись на нього, – грози не буде.

І ця прикмета працювала на 100%: варто було мені наступити на лягуху, як з чистого неба за пів години виростали грозові хмари, і гроза лякала мене яскравими блискавками і розкотистим громом.

Але якщо я бачила, що насуваються чорні хмари, то щодуху бігла шукати розчавлену жабу, щоб пройти повз моїм магічним способом. І якщо знаходила – небо ставало чистим, а хмари міняли вектор.

Дуже милі затишні спогади для мене можуть комусь здатися дитячими фантазіями. Але тоді я була в цьому впевнена, так само як зараз в тому, що якщо відкрити кран, то з нього потече вода.
Люблю свої дитячі спогади.