На розповідь моєї історії мене наштовхнула сповідь матері, з якою не спілкується дорослий син. А я чекаю не дочекаюсь, коли син виросте і піде жити своїм життям. Треба буде допомогти йому, допоможу, що в моїх силах, а якщо піде від мене і забуде, то ще краще. А якщо капості та дурниці, чудитиме, і це на моєму добробуті негативно відобразиться, ще й вижену.
У моїй родині завжди чоловіки були не дуже, ув’язнені, лінивці, марнотрати або просто дурні. Як не виховуй, суть все одно вилазить. Коли я побачила, що мій син пішов у мою рідню, а не в мого чоловіка, все одразу для себе вирішила.
Мені свого часу як не стало сестри, довелося племінницю взяти. Ще й мама з татом вже були у віці, від пережитого горя здоров’я в обох погіршилося. У батька почалася деменція.
Ще мій брат із нами жив. Він наче й працював, але на жінок усі гроші спускав. Нам не допомагав. Приведе, бувало, таку додому, а рано-вранці щось з дому пропаде. Або починає нас діставати. Ми з племінницею та мамою тільки подивимось один на одного і все. Що поробиш? Останні сили витрачати на це? Я працювала в медицині, день-ніч, чергування нічні, грошей мало. Коли племінниця в десятому класі була, не стало, дякувати Богу, мій батько. Він рік лежачий був. Жах.
Раптом одразу потім, мій брат вирішив одружитися. Невістка, жінка з двома дівчатками, навчалася на лікаря. Закінчила. Коли вони одружилися, якийсь час, з рік, мабуть, жили в нас всі вчотирьох. Дівчата нахабні підлітки, теж злодійки, дуже шумні. Мамі все гірше ставало. Я не витримала і попросила невістку піти з нашого будинку разом із сім’єю. Вона проклинала мене так, що волосся у мене на голові ворушилось. Дуже вона зла на мене була, досі проклинає. А за що? Але мені все одно вже, з братом я більше не спілкуюся.
Коли племінниця закінчила школу, вона поїхала до великого міста вступати. Теж крові у мене попила: то їй фах не подобатися, то в гуртожитку жити не хоче, то грошей мало. То взагалі пропала на пів року. Ми мало не збожеволіли. Я її пенсію та опікунські на навчання накопичувала. Так вона якось приїхала, зняла пів суми (дуже багато) і поїхала. Але зрештою закінчила. Робота звичайно не дуже, але сама вибирала. Вона живе сама і жодних чоловіків категорично у своєму житті не хоче.
Я з мамою лишилася до останнього. Коли мами теж не стало, я, завдяки інтернету, швиденько знайшла чоловіка на сайті знайомств і поїхала до нього. Зараз у мене троє дітей, серед них синочок розумний, здібний, веселий, лінивий, марнотрат, хитрий, злодійкуватий. Чоловік добрий трудяга, надійний, зі своїм характером, звичайно, але мене влаштовує. Я за свою сім’ю спокійна.
Ось такі сини, чоловіки, батьки, брати. Це я ще про двоюрідних братів нічого не розповіла. Там ще веселіше було.
Так що, дорогі мами, якщо ваш син пішов і вас забув, радійте, насолоджуйтесь спокоєм та своїм коханим чоловіком. Якщо ви одна, використовуйте нові можливості, знайомтеся, дружите, виходьте заміж. Знаєте, скільки добрих чоловіків шукають дружину саме у своєму віці? Або просто насолоджуйтесь самотністю – краса!
Господи, як же я терпіти не можу матусю Віті! І винен у цьому він сам.…
Це ж треба було колишньому чоловіку здогадатися через сім років притягтись, як ні чого наче…
У батьків з'явилася мета, прямо навіть марення. Вони хочуть жити ближче до онуків, а то…
Моя старша онука – дочка сина від першого шлюбу. Син прожив зі своєю першою дружиною…
Діти, що ростуть без батьків. Жінки, які роками не бачать своїх коханих. Тяжкі умови праці……
Весілля було гучне, страви смачні, напої міцні, подарунки коштовні, але, на жаль, все це не…