— Я не маю вибору, я матусю до нас перевезу! – відрізав чоловік

— Я не маю вибору, я матусю до нас перевезу! – відрізав чоловік

— Це навіть не обговорюється. Нехай живе у себе. — вигукнула Наталка. — Я не збираюся жити разом з твоєю матір’ю, яка просто обожнює сперечатися з будь-якого приводу. Адже було все нормально… Ти допомагав їй дистанційно… Зрештою, вона до нас іноді приїжджала… Зі скрипом ми з цим справлялися… Але переїхати до нас зовсім… — Наталя похитала головою.

— Сто відсотків вона не дасть нам спокійно жити. Можеш хоч раз серйозно поставитися до моїх слів… — З образою в голосі додала дружина. — Таке враження, що ти спеціально шукаєш нагоди зруйнувати наші стосунки.

Пів року тому Гриць і Наталя навіть не здогадувалися, що в них будуть такі гострі розбіжності.

Разом із донькою вони жили у просторій квартирі недалеко від центру та по-сімейному раділи життю. Гриша продавав оптоволоконні кабелі та непогано на цьому заробляв. Здавалося, все було гаразд.

Правда, був один момент, який напружував у відносинах Наталю, і напружував досить сильно. Свекруха періодично приїжджала в гості до молодого подружжя під приводом відвідати онуку.

Під час візитів Галина Петрівна любила повчати невістку життю. Постійно критикувала невістку та роздавала їй вказівки.

Наталя спеціально намагалася зробити все можливе, щоб якнайменше перетинатися з Галиною Петрівною.

“Приїжджаєш у гості до Настусі, от і проводи із нею час”. — думала про себе Наталка, вигадуючи сто одну причину, чому вона не могла залишатися зі свекрухою в одному просторі.

Галина Петрівна не могла не помітити холод у стосунках із невісткою. І за першої ж нагоди скаржилася сину.

— Ну, ти поговори вже зі своєю тигрицею. Жодної поваги до старших. Я їй й так, і так допомагаю, а вона навіть не може на мій дзвінок відповісти. Або затриматись, щоб поговорити нормально. Вічно кудись тікає.

Спекотним літнім днем, у розпал робочого дня… Коли Наталка вже поглибилась в роботу… Телефон пронизливо задзвонив.

— Знову ти… — Побачивши, що свекруха дзвонить, Наталя вимкнула на телефоні звук і відкинула мобільний на інший кінець столу.

Але свекруха не вгамувалася. Телефон знову і знову вібрував.

– Ось як комар. Таких настирливих пошукати ще треба. — пирхнула Наталя і відповіла на дзвінок.

— Чого слухавку не підіймаєш? — буркнула свекруха.

— Галино Петрівно, я на роботі, дуже зайнята. Що вам треба? — сухо кинула Наталка.

– Ніяк не можу додзвонитися до сина. У мене до нього серйозна справа. Поклич його. — з обуренням відповіла жінка.

— З чого б Гриші бути поруч зі мною, якщо ми працюємо на різних кінцях міста? — Наталка насилу стримувала роздратування.

— Гаразд… У такому разі, коли я тобі подзвонила, давай розповідай, як справи у моєї внучки? Я вже майже місяць її не бачила. — вимогливо сказала свекруха.

— А нічого, що я зайнята, Галино Петрівно? Скільки можна повторювати, що я маю роботу. — Наталка повісила слухавку і почала правити документ.

Гриша прийшов додому пізно. Повернувся в поганому настрої.

— Коханий, що сталося? — Наталка стурбовано подивилася на чоловіка.

– Є розмова. — Грицько сів у коридорі на стілець і почав повільно стягувати взуття.

— Що трапилося, Грицю? — Наталя ще більше напружилася.

— Пообіцяй, що ти сприймеш новину нормально. — Гриша одягнув капці та подався у ванну мити руки.

— Як я можу сприйняти нормально те, про що я не знаю? — крикнула навздогін Наталка.

— Моя мати… Вона хоче пожити з нами. — Грицько взяв рушник і вийшов із ванної.

— То вона ж нещодавно в нас була? — Наталка вихопила рушник із рук чоловіка.

— Наташа… Тут така річ… Мамочка збирається переїхати до нас назавжди.

— Що означає твоя мати збирається переїхати до нас назавжди? Це що, жарт? — розгублено промовила Наталка.

— Наташо, це не жарт. Доведеться нам потіснитися. Це не обговорюється.

— Гриша, ти у своєму розумі? — Закричала Наталка, жбурнувши в чоловіка рушник…

До третьої ночі Грицько та Наталя з’ясовували стосунки. Від криків прокинулася Настя.

— Мамо, я не хочу, щоби бабуся жила разом з нами. Вона мене дістала своїми наказами та покараннями. Я не хочу більше стояти у кутку, коли вона приїде. — Дівчинка заплакала та обійняла маму.

Гриша сам не був у захваті від переїзду матері. Але чоловік не наважувався зізнатися дружині, що його мати тяжко захворіла.

— Сину, тут таке діло, здається, мені недовго лишилося… — В останній приїзд тихо сказала Галина Петрівна.

— Я збираюся перебратися до вас і провести останні дні життя поряд з онукою. Квартиру мою потім собі забереш … – Сумно додала жінка.

— Мамо, що ти таке кажеш, тобі ще жити й жити… — Грицько спочатку подумав, що мати його розігрує, але за її виразом обличчя зрозумів, що вона не жартує.

Під ранок, коли дружина не витримала і пригрозила чоловіку розлученням, Гриць таки зізнався Наталці, що матері залишилося недовго.

Такого повороту подій Наталка не чекала.

— Я не маю вибору, я матусю до нас перевезу. – відрізав чоловік.
— А що одразу не сказав, що все так серйозно? — Стурбовано запитала Наташа, одразу забувши про колишні образи.

— Та не знав, як краще сказати… Думав, ми й так домовимось… — розгублено промовив Гриша.

– Домовимося? Та я через тебе стільки часу нервувала і спати не лягала. А мені за чотири години вже на роботу вставати. — Наталка накрилася з головою ковдрою.

Тільки заспана та зла Наташа вранці зібралася виходити з дому, як Гриші зателефонувала Галина Петрівна. Урочисто повідомивши, що вже за годину буде на вокзалі.

На жінку, яка зібралася покидати цей світ, Галина Петрівна була схожа не більше, ніж помідор схожий на огірок. Виглядала бадьоро і цілком життєрадісно.

– Що з речами не допомагаєш? Я тут весь день на тебе чекаю. – Коли ввечері Наталя переступила поріг будинку, свекруха відразу налетіла зі звинуваченнями.

— Галино Петрівно, а нічого, що я тільки з роботи прийшла. — Наталя зиркнула на велику пошарпану валізу, яку свекруха демонстративно залишила посеред вітальні.

— Речі самі себе не розкладуть. Давай, відкривай валізу і допомагай все виймати. – Скомандувала свекруха. — Частину речей одразу прати треба, я тобі зараз покажу, які. Що стоїш, очима кліпаєш.

Наталя хотіла висловити свекрусі все, що про неї думає, але потім згадала про тяжку хворобу.

” Їй і так зараз нелегко”. — подумала невістка.

— Я зараз вам допоможу… Звичайно… Покажіть, що випрати… — Наталя зніяковіло посміхнулася і почала розпаковувати валізу.

Наступного ранку Галина Петрівна встала раніше за всіх, свіжа як лісова роса і бадьора як гірська коза. Наспівуючи собі щось під ніс, вона влетіла на кухню. Наталка якраз посмажила доньці яєчню з сосисками та помідорами.

— Що це за їжа? Смажені сосиски із помідорами? Скільки тут олії! — пирхнула свекруха. — Що у моєї внучки потім зі шлунком буде?

– Яєчня як яєчня. Я сам таку полюбляю. — Грицько знизав плечима і продовжив поглинати свою порцію.

— Ви бовдури? На сніданок треба їсти просту вівсянку. І дешево, і смачно, і корисно для шлунка. Зрозуміли? А все інше це шкідливо. — Свекруха відкрила шафку і дістала упаковку з кашею, яку приховала там напередодні. — Я їм кашу, і ви всі теж їстимете кашу.

– Мамо, я не хочу кашу! — Настя скривилася і затулила рота рукою.

— Галино Петрівно, та яка вам різниця, чим ми харчуємось? — Наталка насилу стримувала роздратування. — Ми ж не змушуємо вас їсти те саме.

— Ну, ще б ви мене змусили! — нервово посміхнулася свекруха. – Їжте, що хочете. Ви вже дорослі та зниклі. А занапастити здоров’я онуки я вам точно не дам. Ну нічого, я візьмуся за її харчування.

Весь тиждень свекруха влаштовувала обшуки в речах Насті. Викидала булочки та шоколадні батончики, які та приносила зі школи. Підсовувала корисну їжу. Настя влаштовувала істерики та скаржилася батькам.

Наташа була розгублена і не знала, що робити. При перших спробах поставити свекруху на місце, та одразу лягала на ліжко і демонстративно починала вмирати.

І, звичайно ж, у всіх гріхах була винна невістка. Галина Петрівна майстерно маніпулювала на почутті провини Наташі та віртуозно налаштовувала проти неї сина.

Щодо порядку та чистоти в будинку теж постійно звучали закиди.

У п’ятницю, коли Наталя після виснажливого робочого тижня лягла в ліжко, в спальню влетіла свекруха.

— Посуд не помитий, а ти спати лягаєш? Наталя, хіба нормальна дружина може заснути, коли в неї на кухні такий бардак?

— Галино Петрівно, я з ніг валюсь від втоми. В мене важкий день видався. Нічого страшного, якщо я все це приберу та дочищу завтра. — Важко зітхнувши, відповіла невістка.

— Ти це скажеш мікробам. Їм на це глибоко начхати… — відповіла свекруха.

— Галино Петрівно, я, звичайно, знаю приказку: «Не задовбала — не мати», але зараз реально не до прибирання.

— Ох це покоління ледарів! — буркнула свекруха. — Ось у мене не було ні пральної машинки, ні навіть водопроводу. І нічого, я якось все встигала!

— Ну, навіщо зараз згадувати, що було у ваш час? Давайте ще кріпацтво як приклад поставимо. — обурилася Наталка.

— Щоб уранці все прибрала! Я в хліві жити не збираюся! — сердито прошипіла свекруха і голосно грюкнула дверима.

— Дві брудні тарілки… Хлів… Ну-ну… — Наталя сердито закуталася в ковдру і, не чекаючи на чоловіка, заснула.

Весь наступний тиждень свекруха безцеремонно вимагала гроші на ліки. Але при цьому жодних пігулок у будинку ніхто не бачив. Настя, прогулюючись у середу після школи, випадково помітила, як бабуся сиділа в кафе пила каву і їла тістечка.

Весь стіл був заставлений еклерами, трубочками із заварним кремом та яскравими макарунами. Не довго думаючи, Настя потай зробила кілька фотографій і надіслала батькам. Подружжя вирішило з’ясувати, куди ж насправді йдуть гроші.

— Я п’ю пігулки за розкладом, зберігаю їх у тумбочці! А зараз вони скінчилися! — відмахнулася Галина Петрівна, коли подружжя підійшло до неї з незручним запитанням.

— До речі, мені знову потрібні гроші на ліки. — вимогливо додала жінка.

— Гриша, а який у твоєї мами діагноз? Вона мовчить, а ти до пуття мені нічого не сказав… — Залишившись із чоловіком наодинці, обережно поцікавилася Наталка.

— Я точно не пам’ятаю. До того ж вона сказала, що не хоче мене засмучувати, тому не вдається у подробиці. — Гриша почухав бороду. Видно було, що тема здоров’я матері давалася йому нелегко.

— Але твоя мама виглядає зовсім непогано, ти не помітив? Хворі, яким залишилися лічені місяці, не бувають такими рум’яними. Вони важко ходять, і апетит у них поганий. А твоя мати половину кондитерської з’їла, запивши все це добро кавою. — Дружина похитала головою.

– Яка ж ти безсердечна! Людині погано, а ти буквально заклювати готова! — випалив чоловік і гнівно подивився на Наташу.

Наступного дня Наташа таки вирішила розпитати свекруху. Почала здалеку. Мовляв, дуже хвилюється, переживає, як іде лікування.

– Дякую за турботу, все добре! — викарбувала Галина Петрівна. — А чого це ти так стала перейматися про мої справи, ось дива які!

— Знаєте, Галино Петрівно, у мене є друзі зі зв’язками у хорошій лікарні. От я й подумала, що вони вам можуть допомогти. Тільки треба показати їм вашу історію хвороби.

– Та вона в поліклініці лежить, на руки її не видають! — вигукнула свекруха та одразу змінила тему.

— Ох, щось серце прихопило… Викликай швидку, Наталко! Довела мене! — Ввечері пронизливо крикнула свекруха з вітальні.

Злякавшись, Наталя схопилася за телефон, а Грицько кинувся в кімнату до матері. Приїхала бригада швидкої. Лікарі сказали, що нічого страшного не сталося.

— Тиск підскочив. У цьому віці таке буває. Ваша мати у повному порядку. Ми зробили укол. Незабаром їй буде краще. — Лікар усміхнувся й кивнув Гриші.

— Що я маю зробити, щоб ви відвезли її до лікарні на повне обстеження… — Непомітно взявши другого лікаря під руку, Наталка відійшла поговорити з ним у коридор.

Дружина домовилася, і Галину Петрівну на добу відправили до приймального відділення для повного обстеження. Коли Наташа прийшла наступного дня до лікарні та підійшла до головного лікаря відділення, той їй повідомив те, що невістку шокувало.

— Галина Петрівна здорова, як бик. Усі аналізи в нормі. Жодного серйозного захворювання … У неї тільки все життя починається. — Наталя зрозуміла, що він не жартує. І що Галина Петрівна не просто придумала діагноз, а саме вирішила отруїти життя.

— Вибирай, Грицю: ми чи твоя мати. Це край. — Наталка влетіла до офісу чоловіка і шпурнула йому на стіл висновок з лікарні.

– Твоя мати зовсім здорова. Вона все вигадала. Щоб перебратися до нас і системно виносити мозок. Натура в неї така. А ти повірив… І ще на її бік встаєш. – випалила дружина.

Уважно вивчивши висновок і зателефонувавши лікарю, Григорій з похмурим виглядом почав просити вибачення у дружини.

— Вибираю тебе та нашу родину. Я їй таке влаштую. Сьогодні вона поїде! — Чоловік гнівно стиснув кулак.

— Не просто поїде, Гриша. Якщо хочеш зберегти нашу сім’ю, то ось що ми з тобою зробимо. – Наталя взяла висновок.

Григорій та Наталя сунули висновок в принтер і акуратно додрукували на висновку з лікарні кілька нових і дуже злих пропозицій.

– Як це неоперабельна пухлина. Ви що таке кажете… Я ж… У мене ж… — Галина Петрівна тремтячими руками знову і знову вчитувалась в останні слова медичного висновку…

— Це життя… Нічого не вдієш… У вас десь місяць… — Наталя співчутливо похитала головою.

— Мамо, тобі ж це й так сказали, що кілька місяців залишилося… Яка різниця, яка хвороба? — Гриша взяв листок із рук матері.

— Моя хвороба… — Свекруха затулила обличчя руками й заплакала. — Там я ще могла вижити, якби ви за мною добре доглядали, а тут…

— Навіть зараз не зізнається… — Наталка подивилася на чоловіка.

— Зізнайся, мамо, що ту хворобу ти вигадала. Тоді я допоможу тобі з лікуванням. І, може, це буде не місяць, а два… Поживеш ще трохи… — Григорій зворушливо взяв маму за руку.

— Ну вигадала… І що… Вас, дурнів, хто життю вчитиме, коли мене не стане… — Схлипуючи, свекруха полізла в сумку за хусткою. — Я ж єдина осудна людина у вашій родині. Хто, якщо не я, допоможе Насті нормальною вирости…

Свекруха зізналася, і Григорій відправив її з усіма речами до місцевої лікарні в її місті. Сказав, що там добрий лікар і він про все домовиться.

Яким був гнів, лють і сказ свекрухи, коли вона дізналася, що подружжя її розіграло. А потім вимкнули телефони та заблокували її номер.

Гриша з матір’ю не спілкується. Ось вже три роки, і вона з ним не розмовляє.

Говорять, що ніщо не вбиває стосунки так, як обман. І що ми перестаємо ставити запитання, коли більше не віримо відповідям… Може, це й так… А може й ні. Вирішуйте самі. Але одне ми знаємо напевно. Одна крапля брехні псує весь океан довіри.

Такі справи, дорогі читачі. Пишіть, що думаєте у коментарях…