Я не можу прийняти дитину свого хлопця

Познайомилася я із Романом на святкуванні дня народження подруги Насті. Він мені відразу сподобався, але коли я дізналася, що він розлучений, та ще й дитина є, я вирішила, що це не моє.

Чоловік Насті працює з ним разом, став мені говорити, що Рома добрий хлопець, просто вони не знайшли з дружиною спільну мову, от і розлучилися, так часто буває, і що не обов’язково, хтось із них поганий. Я зрозуміла, що вони спеціально запросили його, щоб нас познайомити.

Мені 28 років, заміжня я не була. Були стосунки, але після зради мого хлопця ми розлучилися, хоча він вибачався і обіцяв, що більше такого не повторитися. Проте я не змогла пробачити, та й любов моя одразу кудись зникла. З того часу ось уже п’ять років я одна і вже, можна сказати, змирилася з тим, що буду сама, доки не познайомилася з Романом.

Він старший, йому 31 рік, але це нормально, аби не його минулий шлюб. Чомусь не можу повірити людині, яка не змогла зберегти сім’ю. Може здатися дивним, але я чомусь на стороні його дружини, адже в основному чоловіки не можуть прийняти той факт, що вони відповідальні за сім’ю, адже звикли жити на всьому готовому, щоб дружина все робила. Знаю це судячи зі свого батька, та й шлюб деяких моїх подруг свідчить про це.

Роман запросив мене до кафе, просто поспілкуватися та ближче познайомитися, і я пішла. Виявилося, що у нас із ним багато спільного, він розповів, чому вони розлучилися.

Мені сподобалося, що про колишню дружину він не сказав жодного поганого слова, розповів, що спілкується з дитиною, збирає оригінальні листівки від сина.

Потроху я почала звикати до нього, зустрічі були все частішими. І ось після п’яти місяців знайомства, ми вирішили одружитися. Я переїхала жити до нього, ми захотіли трохи пожити разом до шлюбу.

Роман попередив, що на вихідні забиратиме до себе сина, я була не проти, але зараз, коли хлопчик проводить з нами всі вихідні, я зрозуміла, що до цього не готова.

Дитині всього три роки, її постійно потрібно розважати, стежити за нею, а я хочу просто побути ці два дні тільки вдвох, кудись піти, але крім, як у парк, нікуди не ходимо. Куди ще підеш із дитиною?

Сказати Романові про це я не можу, що він про мене подумає, адже це його дитина, та й так жити теж не хочу. Поки нема своїх дітей, я хочу жити для себе, а не присвячувати весь вільний час чужій дитині.

Тепер я вже не можу зрозуміти його колишню дружину, як вона може кожні вихідні віддавати таку маленьку дитину сторонній жінці, адже вона мене не знає. Може, подзвонити їй та поговорити?