Я не останній і не перший, хто несе свій тяжкий хрест, хто знає, як виходять стерви з гарненьких наречених

Я знав, хто такий Юрій Лоза, але цю пісню раніше не чув – все-таки я з зовсім з іншого покоління.

Але почувши її на Ретро ФМ, я був вражений тим, як точно вона описує все, що відбувається зі мною, з моїм шлюбом.

Багато хто подумає, що це банально, що таке відбувається у всіх союзах, в тому числі і в тих, які щасливо триватимуть все життя, до смерті когось із подружжя.
Що просто проходить період первісної закоханості, люди починають притиратися одне до одного, болісно ламаючи нерівності характерів.

Мені так теж здавалося спочатку. Але з часом я все більше і більше став переконуватися, що притирання характерів – це одне, а прояви стервозності і розлазиться з усіх щілин меркантильне ставлення до шлюбу – зовсім інше.

Я думав, що я себе накручую, але постійні докори на адресу моїх батьків, постійно влаштовувати скандали про те, що вони не дають нам достатньої фінансової підтримки, хоча я сам непогано заробляю і ми ні в чому не потребуємо, змушують мене думати , що саме гроші і були визначальним мотивом вступу в шлюб для моєї благовірної.

Справа в тому, що моя родина не з бідних: батько володіє виробничим бізнесом, в той час як моя дружина походить із родини з достатком, скажімо так, нижче середнього. Я ніколи не замислювався над її майновим становищем, думаючи, що все, що потрібно – це любов, як співав Джон Леннон.

Тепер я замислююся про те, що не для всіх любов є головне в житті.
І ще моя дружина хоче дитину і робить все, щоб завагітніти. Я теж дуже хочу дитину, але тепер боюся, що для неї це буде просто спосіб намертво прив’язати мене до себе.

А якщо вже наш шлюб впаде, то це, на її думку, буде гарантія безбідного існування за рахунок моїх аліментів. Неприємно відчувати себе просто джерелом фінансування, банкоматом. Тому я став уникати близькості.

Загалом, так як в пісні у Лози – весь світ став сірим, як тюремна стіна, адже поруч стерва – і вона моя дружина.

Я не знаю, як вийти з цієї ситуації, любов залишилася десь дуже далеко. Розвестися духу не вистачає, але на те, що все само собою розсмокчеться, я не сподіваюся.

You cannot copy content of this page