Я не працювала, єдиним годувальником у родині був чоловік, він і розпоряджався фінансами. Поставив хрест на моєму навчанні, але тим не менш, вимагав від мене вносити лепту в сімейний бюджет. Що я могла з маленькою дитиною на руках?

Отже, з чого все починалося. Ми юні, закохані, зелені! Одружилися рано- мені 17, йому – 19. Незабаром народилася дочка, улюблена наша дитина!

Я отримала середню спеціальну освіту з малятком на руках, планувала рік-два приділити їй і родині, а потім продовжити своє навчання – в інституті. Але не зрослося.

Я не працювала, єдиним годувальником у родині був чоловік, він і розпоряджався фінансами. Поставив хрест на моєму навчанні, але тим не менш, вимагав від мене вносити лепту в сімейний бюджет. Що я могла з маленькою дитиною на руках?

Влаштувалася продавцем в магазин, залишала доньку на родичів, крутилася як білка в колесі з раннього ранку до пізнього вечора.

Надовго мене не вистачило в такому режимі, я знову стала домогосподаркою, чоловік знову став мені дорікати.

Пропонувала йому різні варіанти – піду на курси того ж перукаря, візажиста, буду працювати в салоні або вдома, або ж купимо швейну машинку, буду потихеньку вчитися, потім і заробляти – але це все його не влаштовувало, тому що потрібно було вкладати гроші в мій розвиток і навчання.

Він перетворився потихеньку в домашнього тирана, а я- в безвольну істоту. Так і жили п’ять, десять, п’ятнадцять років.

Далі-гірше, завів коханку, про мене став уже мало не ноги витирати. Я все ще мовчала, але буря всередині мене вже зігрівала!

І тут сталося в моєму житті знайомство, яке перевернуло мій світогляд, мій внутрішній світ!

Це був чоловік, який побачив у мені жінку, яку є за що любити, цінувати, поважати, берегти, пестити і леліяти, незважаючи на те, що вона домогосподарка!

Ми не були коханцями (я ще не готова була переступити цю межу), але я вже відчувала себе набагато сильніше і впевненіше!

Чоловік тим часом, зовсім втративши сором, перестав навіть на ніч додому приходити!

І ось після чергової такої безсонної ночі я зібрала свої речі і мовчки, під час відсутності чоловіка, пішла з дому, до того чоловіка. Він мене терпляче чекав.

Ось так в 35 років у мене почалося нове життя! Переді мною відкрилися всі двері!

У мене є уважний, турботливий, люблячий чоловік, робота, безліч захоплень, нових друзів!

І, звичайно, зі мною залишилася моя донька –  вже майже доросла, студентка університету.

Я не знаю, звідки взялася та сміливість і рішучість, яка дозволила мені почати все спочатку!

Але тепер я знаю точно, що наше життя тільки в наших руках, і тільки ми самі вирішуємо, як його прожити, і яким буде наше майбутнє!