Я не розумію свого чоловіка. Прошу в нього грошей – він лається, що я занадто багато витрачаю, треба вгамувати апетит, адже працює він один

Я не розумію свого чоловіка. Прошу в нього грошей – він лається, що я занадто багато витрачаю, треба вгамувати апетит, адже працює він один.

Але коли я кажу, що хочу вийти на роботу, він знову лається, але вже на тему, що я хочу забити на сім’ю, а він на таке не підписувався, коли ми одружилися.

До декрету я працювала, і все було нормально. Але потім зʼявилася дитина, і я закономірно пішла в декрет. Все фінансове забезпечення сім’ї тягнув чоловік.

Я розуміла, що йому важко, тому намагалася максимально економити на витратах, відмовилася від багато чого, щоб зайвий раз не витрачати гроші.

Жодних обновок, тому що захотілося, тільки якщо насправді одягти нічого. Жодних походів у перукарню, на манікюр, до косметолога.

Все це було записано у зайві витрати, на які я під час декрету погодилася заплющити очі, щоб у сімейному бюджеті не утворювався пролом.

У магазинах ловила акції, придбала купу бонусних карток, шукала рецепти, щоб годувати сім’ю різноманітно, смачно та дешево.

Три роки декрету були для мене грою на виживання. Коли настав час виходити з декрету, чоловік заявив, що йому підвищують зарплату, тож він би хотів, щоб я не виходила на роботу.

– Ти ж бачиш, як дочка ходить у садок. Що це буде за робота? Ми більше на лікарів та ліки витратимо, ніж ти заробиш, – умовляв він мене.

Я подумала та погодилася. Насправді дочка часто хворіла, тому ми вирішили, що в садок вона не ходитиме. Я звалила на себе всі турботи про дитину та домашні справи.

Але я втомилася на всьому заощаджувати, особливо на собі. За три роки декрету я вже й забула, що означає дбати про себе. Маска з огірків – це, звичайно, чудово, але до декрету я користувалася професійним доглядом, і мені хотілося б до цього повернутися.

Я почала просити грошей у чоловіка, він же у нас здобувач. Відразу почалися питання “а куди, а навіщо, а чому так дорого”. Гроші видавалися зі скрипом, а мені потім доводилося вислуховувати, як я тринькаю сімейний бюджет.

Зараз це скиглення чоловіка перейшло вже у скандали. Він вимагає чеки, постійного звіту про те, скільки я витратила і на що. І якщо раптом на себе, то відразу ж починається крик.

– Я один працюю, а ти гроші на всі боки витрачаєш! Ось потрібний тобі цей манікюр! Майже тисяча гривень просто коту під хвіст! Краще б із дитиною позаймалася!

Від цих скандалів я втомилася та сказала чоловікові, що хочу вийти на роботу.

Імунітет доньці я зміцнила, тепер вона не так часто хворіє, а я втомилася постійно випрошувати у чоловіка гроші та перераховувати копійки. Але це чоловікові не сподобалося.

Він почав на мене наїжджати через те, що я хочу закинути сім’ю, а він, коли одружився, хотів, щоб удома на нього чекав порядок, смачна вечеря і задоволена дитина, а не холодні макарони та втомлена дружина.

На мій аргумент, що я хочу заробляти, чоловік ображається, що я принижую його зарплату. Типу, він мало заробляє. Замкнене коло якесь.

Я від цього дуже втомилася, не хочу навіть думати про розлучення, але ця думка відвідує мене все частіше.

Не розумію, як можна по-іншому вирішити нашу проблему?

You cannot copy content of this page