Швидко набираю вагу, тому не розслабляюся: спорт, підрахунок калорій, постійно рухаюся. Я не фанатичка. Якщо хочеться шматочок торта, то з’їм, але не щодня.
Ходжу до спортзалу, вранці бігаю. За хорошої погоди бігаю на вулиці, за поганої – вдома на біговій доріжці.
Вийшла заміж. Чоловік, дивлячись на мене, трохи долучився до здорового способу життя, схуд, погарнішав, пінне з шаурмою залишив у минулому. Зі мною бігати став.
Я не засуджую людей, які живуть інакше. Кожна людина сама обирає спосіб життя. Не тикаю пальцем у людей, які збираються з’їсти третій гамбургер поспіль, не звертаю уваги на чужу зайву вагу.
У чоловіка дві сестри, влітку одна з них вийшла заміж. Чоловік у сім’ї, як би, окремо стоїть. Мама, тато і сестри постійно разом, часто у них спільний відпочинок, а чоловік сам по собі.
Його навіть у сімейному чаті немає. Я не вписалася в сім’ю, не припала до душі. У мене самої після знайомства не виникло бажання постійно бачити цих людей. Поговорити при зустрічі можна, не більше.
Якось чоловікова сестра запросила нас на весілля. Комплекс за містом: готель, ресторан з бенкетною залою.
Формат заходу мав на увазі ночівлю. Ми з чоловіком взяли із собою валізу: ошатний одяг, повсякденний, костюми для пробіжок.
Ми на весіллі не пили, веселилися, у конкурсах брали участь, молодих вітали, подарували гроші. Проблем від нас не було. Навпаки, чоловік відвіз кілька гостей у місто.
На ранок після весілля ми з чоловіком вирушили на пробіжку. Там поруч ліс, облагороджена стежка, нею і бігали. Все добре так було: прозоре повітря, ліс чарівний, погода прекрасна, настрій – вогонь!
Дві години минули дуже швидко. Ми повернулися до готелю. Біля входу кілька лавок, на них сиділа наречена, її сестра та кілька молодих людей. Побачивши нас, наречена заулюлюкала:
– Бігали? А чого за мінералкою нам не збігали? Біжіть!
Ті, хто сидів на лавці, зареготали. Чоловік сказав, що ресторан за рогом, мінералка там, ласкаво просимо. Ми пішли у наш номер. У душ сходили, перевдяглися, вирішили їхати додому.
Чоловік зателефонував батькам, вони вже прокинулися. Повідомив, що ми додому. Вони сказали, що за п’ять хвилин будуть у ресторані, чекатимуть нас там.
Сестра чоловіка, наречений, свекри та ще кілька гостей, сиділи за кількома столиками, зрушивши їх в один. Перед усіма стояли міцні напої.
– А ось і наші спортсмени, – зустріла нашу появу наречена. – Звичайні люди вранці про мінералку мріють, а ці бігати втекли!
Слова сестри ми залишили поза увагою. Зі всіма попрощалися, сіли в машину, поїхали.
Через кілька днів я побачила пост на сторінці “нареченої”. Фото з весілля, текст з враженнями та подяками.
Про мене та чоловіка теж було: «Нудні люди, які веселитися не вміють, але нас повеселили! Пробіжка на весіллі – а ваші родичі так можуть?»
Читала допис, у мене в уяві склалася така картина: квіткова арка, наречений з нареченою під музику йдуть до арки!
А тут ми з чоловіком здираємо з себе сукню та костюм, залишаємось у лосинах та майках і біжимо, накручуючи кола навколо молодят. Я так сміялася, що мало не подавилася!
Нудні люди, які не вміють веселитися, вирішили, що якщо друга сестра чоловіка заміж збереться, то ми пропустимо цей урочистий захід під найпристойнішим приводом!
Пішли всі, якомога далі! Ви зі мною згодні? Я маю рацію?
