Я не знала, кого мені обрати, у глибині душі я не вірила, що чоловік зміниться, надто добре я його знала

Чоловік звик завжди все робити сам, ніколи не зважає на мою думку, постійно грубить. Розмовляє тільки на підвищених тонах, а на те, що мені таке ставлення неприємно та прикро не звертає уваги. Я трималася, терпіла, все заради дитини.

Але коли він став також грубо і дитину виховувати, я наважилася і запропонувала пожити деякий час окремо, щоб зрозуміти, чи зможемо ми далі жити разом. Спочатку він сказав, що це дурня, але коли я почала грозитися розлученням, погодився і переїхав до своїх батьків.

Я трохи заспокоїлася після його від’їзду і зрозуміла, що мені без нього краще, спокійніше, і я зовсім за ним не сумую. Через деякий час у мене виник роман із колегою Андрієм, і він уже запропонував мені бути разом. Аж тут несподівано став постійно дзвонити чоловік і говорити, що він змінився, що зрозумів свою помилку, і збирається повернутись і він просить на це дозвіл.

Але я цього не хочу і прямо про це йому сказала. Він почав просити мене подумати ще, говорив, що у дитини має бути батько і щоб я ще подумала.

Я не знала, кого мені обрати, у глибині душі я не вірила, що чоловік зміниться, надто добре я його знала. З іншого боку, був страх, що раптом у мене з Андрієм нічого не вийде? Він також одружений, але заради мене був готовий піти із сім’ї. Ще й мама постійно нагнітала своїми розмовами, що краще рідний батько дитині, ніж жодного, і що чоловік, відчувши загрозу шлюбу, зрозумів свою помилку та виправився.

Поки я думала, то зауважила, що чоловік почав за мною стежити. Наприклад, дзвонить синові і питає, хто в нас буває вдома. Я подзвонила і висловила йому все з цього приводу, на що він, як і раніше, почав мені грубити і ображати, і я зрозуміла, що він не змінився і ніколи не зміниться. Так він сам того не розуміючи, довів мене до того, що я подала на розлучення.