Пишу сюди більше не від того, що хочу якихось порад, а так просто, щоб виговоритись. Останнім часом я почала помічати, що мені бракує звичайного дружнього спілкування. Бувають моменти в житті, якими хотілося б поділитися, розповісти, чи це радісні моменти, чи сумні.
Я живу з хлопцем, друзів у мене особливо немає, здебільшого все спілкування з колегами на роботі, але поза роботою вони не продовжуються, а нав’язуватися зі своїми проблемами не хочеться, хочеться, щоб ця людина була ближчою, знала мене, можливо підтримала. З хлопцем ми звичайно ділимося враженнями, але не все ж йому розповідати, бувають моменти, які пов’язані з ним.
Один з останніх той, коли ми посварилися на побутовому ґрунті. Як і багато хто, ми пару днів просто мовчали і не розмовляли. Сиділи ми якось на дивані, він у своєму телефоні, я у своєму. Телефон він особливо ніяк не закривав, та й місце було таке, що все було видно, з ким він листувався.
Я не знаю, чому я так відреагувала, але мені було вкрай неприємно побачити, як він створив групу в месенджері з двома своїми знайомими (дівчатами), листування було про мене.
Йому було смішно, він писав, що я в усьому винна, вони своєю чергою дивувалися моїй характеристиці, мовляв, як так можна бути такою дівчиною, і все в такому дусі.
Я розумію, що можлива і я була винна, але сміятися та обговорювати це з кимось! Відчуття, ніби він мені зрадив, навіть якщо я знаю, що це просто листування. Цього ж вечора він у такому ж положенні не приховуючи телефон, видалив усе з ними листування.
Загалом, з почуттям переповненого зла та образи я все йому висловила, що накипіло. Як правило, це допомагає, але цього разу образа досі у мене залишилася.
Мені б просто хотілося з кимось погуляти, відволіктися від цих думок. Він вибачився, але все одно спілкуватися з ними не припинив, і це мене мучить ще більше. Цінуйте своїх друзів, адже їх цінність розумієш тоді, коли залишаєшся наодинці.
